Ігри для дiтей для зняття тривоги (можна грати в укриттi)

〰Гра в «Калачик»

Замішуєте з малюка «тісто», розкачуєте і посипаєте/ лоскочете начинкою (на вибір дbтинки) і акуратно згортаєте в калачик (ручки та коліна до живота). І ставите в духовку (укриваєте ковдрою/собою). І чекаєте: калачик росте/розбухає. Потім акуратно дістаєте і дуже ніжно мажете калачик маслом (гладите малюка). І радієте який рум'яний та свіжий у вас вийшов калачик! А потім намагаєтеся жартома відкусити шматочок від цієї дитинки-калачика)).

〰Гра «Рослина» (при переїзді на інше місце). 

Використовуємо метафору рослини, яка пускає коріння в новому місці: складаємо казку про Зернятко/Квітку/ Деревце, яке пересаджують в інший горщик або воно саме вирушило подорожувати. Казка про те, як Зернятко придивляється до нового «ґрунту», розглядає, хто поряд росте, пускає коріння, приживається, і з часом починає цвісти, до нього прилітають друзі-птахи чи звірі... Якщо дерево, за словами дитини, почувається незатишно і небезпечно, запитуємо - що йому допоможе? Можливо, паркан, або ангел чи фея, можливо, дорослий...

〰Виміщуємо агресію

Можна клацати бульбашками упаковки (або рор-іt), м'яти і рвати листочки паперу, надувати мильні бульбашки.

〰Стрибки

Стрибки знімають напругу. Замість заборони стрибати на ліжку/дивані, можна створити спеціальні місця для стрибання. Наприклад - «тут можна стрибати на одній нозі, тут - на двох......

〰Гра-метафора «З ночі народжується день»

Малюємо на темному або чорному папері/поверхні. Цей метод виводить "на поверхню" закапсульований страх. З темряви невідомого/минулого/страшного виступає щось нове та кольорове.

Також, по можливості, використовуйте будь-які ігри з водою та фарбами.2 жовтня-Міжнародний день НЕНАСИЛЬСТВА! 

Культура миру,терпимості і розуміння!

Тренінг "Проблема жорстокості стосується кожного" здобувачі освіти Мерешорської гімназії!

Декілька вправ для зняття напруги та підняття настрою ,здобувачів освіти ,під час повітряної тривоги перебуваючи в укритті,дітки із задоволенням приймали участь і були активні під час заняття!

#найголовніше здоров'я діток

Як говорити з дітьми про війну: поради психолога

Війна в Україні – ця тема зараз є головною в ЗМІ та не лишає байдужим нікого. Зусиллями наших військових протягом восьми років вона була локалізована. Але зараз ми стоїмо перед небезпекою повномасштабного військового вторгнення. До цього потрібно бути готовими. І що найскладніше, слід правильно підготувати своїх дітей, не нашкодивши їм.

З дітьми потрібно говорити про все

Важливо, однак, враховувати, скільки дитині років. Дворічна, шестирічна та дев’ятирічна дитина зможуть зрозуміти одне й те ж явище по-різному.

Дворічній дитині краще пояснювати на прикладах, словах, з картинками, але не надто заглиблюючись у той факт, що якщо війна розпочнеться, мама або тато можуть загинути, будинок може бути зруйнованим, все стане дуже погано тощо.

Якщо дитині 6-8 років, їй можна пояснювати це явище складніше. Але ні в якому разі не лякати: потрібно пояснити, що таке війна, що тоді відбувається, чому так відбувається та що ми можемо зробити, щоб наша сім’я була в безпеці. 

Поясніть, що таке війна

Насамперед  поясніть дитині, що війна – це не щось нове. На щастя чи на жаль, не Путін перший вигадав війну. Це явище давнє і супроводжувало людство протягом всієї історії. Наведіть дитині приклади воєн, про які вона могла чути – Друга світова війна, Перша світова, якісь інші воєнні конфлікти.

Спершу поясніть дитині загальну сутність цього явища, і коли вже дитина сама розпитуватиме, відповідайте чітко, чесно, але не входячи у глибокі деталі жахів війни. Правда є найголовнішою. 

Чому бувають війни? Це дуже філософське запитання, відповідь на нього залежить від бачення самих батьків. Поясніть дитині, що не усі люди одне з одним ладять. Але тут дуже важливо не зробити так, щоб дитя не почало боятися певної групи людей, думаючи, що вони нападатимуть. 

Така розмова з дитиною також є важливим моментом її виховання. Дитина має усвідомити, що світ буває жорстоким, некомфортним, небезпечним. Але потрібно весь час нагадувати: “Ми – сім’я, ми разом, ми зробимо усе, щоб нам було як можна безпечніше та краще”.
 

Покладайтеся на свій авторитет перед дитиною 

Ви, як батьки, маєте перед дитиною авторитет. Ви повинні підготувати свою дитину, щоб вона могла адекватно  реагувати, вийшовши у соціум з його інформаційним простором. 

Важливо, щоб меседж був однаковий і в мами, і в тата, і в решти рідних – необхідно дитині говорити одне і те ж. Якщо мама впевнена, що “війна буде, нас усіх уб’ють”, а тато стверджує, що “не буде й у нас все чудово”, дитя заплутається. Власне, у таких випадках плутаються і дорослі – не лише діти – і ми це бачили під час епідемії чи вакцинальної кампанії.

Інформація поступатиме до дитини та ззовні – від цього нікуди не дітися, і ця інформація різна, вона може викликати у дітей різну реакцію. І найкраще, що ми можемо зробити, якщо дитина прийшла та сказала, що почула щось тривожне чи неоднозначне у школі, соцмережах чи від знайомих – все детально обговорити.

Потрібно промовити  усе: що дитина почула, що про це думає, як вона почувається, чи страшно, чи вірить у це. Потрібно обговорювати суперечливі меседжі, які приходить з-за меж мікросоціуму, у якому дитина зростає.

Ваш меседж має бути дуже прямим: “Ми, як сім’я, думаємо, що війна буде. І ми будемо робити це, це і це. Хтось може вважати, що війни не буде, хтось може мати іншу точку зору, але ми – твої батьки, і наша функція – тебе захистити. Ми за тебе відповідальні, і для цього ми будемо вживати таких-от заходів”. Втіште  дитину своїм авторитетом і переконуючи, що з вами вона буде у безпеці. 

Говорити дитині, що війни точно не буде – це також неправильно. Не заперечуйте цього, особливо коли про неї усі говорять. Уявіть, що військове вторгнення все-таки трапиться – це спричинить неабиякий стрес у дитини. А тепер уявіть, що перед цим батьки весь час говорили, що жодної війни не буде. Дитина вважатиме, що її обманули – і це може стати ще більшим стресом, аніж сам факт війни. 

Не перекладайте відповідальність на дитину! 

Функція батьків – захистити своїх дітей. І якщо дитина лякається, нашою функцією є пояснити, не нівелюючи її почуття: “Я розумію, що тобі страшно, я розумію, що це незвична для тебе ситуація, нам також страшно, але ми батьки й зробимо усе можливе, щоб тебе захистити”. 

Ні в якому разі не перекладайте на дитину ще й свій страх! Ні в якому разі не перекладайте на дитину відповідальність за свою безпеку – це категорично заборонено. Функція батьків – робити так, щоб дитина навіть у найекстремальнішій ситуації почувалася захищеною. 

Пам’ятайте завжди, що ви дорослий, що є речі, які ваших дітей не стосуються. Починаючи з найдрібнішого, що у вас понизилася зарплата, завершуючи глобальними, такими, як безпека під час війни. Дитині необхідно пояснити що відбувається та який план дій, але без перекладення на неї відповідальності. 

Дуже страшно та складно приймати рішення, особливо у таких екстремальних і масштабних ситуаціях, як початок війни у твоєму місті. Але пам’ятайте: наші діти не можуть нам нічим допомогти. У них немає навичок, досвіду, вони занадто маленькі для раціональних рішень. 

Обговоріть план дій на випадок війни з іншими дорослими членами сім’ї

Дуже важливо спілкуватися одне з одним, навіть якщо це дуже складно. Обговоріть з дорослими членами своєї сім’ї план дій, щоб потім бути готовими до розмови з дитиною. 

Це як у літаку, коли в екстрених випадках випадають кисневі маски: спершу один з батьків має надягнути кисневу маску на себе, а вже потім – на дитину, щоб її врятувати. Спершу ми приймаємо рішення за себе, за сім’ю – і потім розповідаємо про це дитині. 

ЯК РЕАГУВАТИ НА САМОСТІЙНІСТЬ ПІДЛІТКА?

«Я самостійна людина!», «Я можу сам вирішувати, що (як, коли) …», «Я сам буду вирішувати свої проблеми ” і т.д. Такі фрази батьки починають все частіше чути від своїх дітей, коли вони стають підліками. Що ж відповісти на такі заяви?

Якщо у батьків в момент найперших заяв вистачить розуму і сміливості «перерізати» зв’язок – «Добре, ти самостійна людина, що живе поруч з нами. Ти можеш сам приймати ті рішення, які тобі під силу. Якщо ти з чимось не впораєшся, ми допоможемо тобі, але вже не як суверен васалу, а як твої найближчі друзі» – то дитина підліток, як правило, спершу лякається раптової перспективи самому відповідати за все, але потім стає вдячним батькам за довіру, виявлену до його особистісним силам.

У цьому випадку умовна відстань між підлітком і батьками може стати навіть меншою, ніж було до «відрізання».

Якщо ж (що буває набагато частіше) батьки бояться перерізати цей морально і фізично застарілий зв’язок, з тим щоб замінити його на новий – «Це ж все тільки слова, він же насправді ще дурний! Нічого не розуміє! Життя не знає!» – то ножиці бере сам підліток (іноді в хід йдуть кігті і зуби), і ось саме тоді ми і маємо справу не просто з підлітковим віком, але з підлітковою кризою у всій її красі. Якщо підлітку після довгих спроб все ж вдається перегризти мотузку, яка охороняється батьками, то його за інерцією відносить так далеко, що на відновлення довірчих і повноцінних відносин можуть знадобитися роки.

Якщо ж батьки виявляються сильнішими і підліток кориться становищем «суверен – васал», то його особистісний розвиток неминуче спотворюється і надовго зберігає інфантильні риси. Іноді в цьому випадку розвивається невроз.

Отже, метою і завданням підліткового кризи є придбання не самостійності (вона підлітку ще й не потрібна, і не по зубах), але особистісної автономії, необхідної для подальшого розвитку особистості за дорослим типом. Тобто, іншими словами, для розвитку вміння брати на себе відповідальність за всі наслідки своїх поглядів, слів і дій.

Як поводитися з дитиною, яка має розлади аутистичного спектра?

Будьте логічні й послідовні. Якщо ви обрали певну модель поведінки з дитиною – дотримуйтесь її. Зміна вашої поведінки призведе до розгубленості дитини та несприятливо позначиться на її емоційному стані.

Будьте терплячі. Поведінка вашої дитини не зміниться за один день або тиждень. Можете завести щоденник, до якого можна записувати всі (навіть невеликі) успіхи дитини. Ці записи будуть нагадувати вам про те, що ви рухаєтесь в правильному напрямку.

Обов’язково навчіть дитину слово «стоп», адже вона може не розуміти, що її підстерігає небезпека – наприклад, може переходити вулицю прямо перед машиною або торкатися гарячих предметів. Якщо малюк буде твердо знати слово «стоп», ви зможете уберегти його від багатьох травм.

Не карайте дитину. Дитина, яка має аутизм, не здатна провести паралель між поганою поведінкою і покаранням, тому просто не зрозуміє, за що її лають.

Робіть з дитиною фізичні вправи: вони допоможуть знизити стрес і приносять позитивні емоції. До речі, більшість дітей з аутизмом люблять стрибати на батуті.

Протягом дня влаштовуйте дитині перерви, під час яких вона зможе побути на самоті. Ви можете залишити її в дитячій кімнаті, у своєму дворі і т.п. Обов’язково подбайте про те, щоб дитина перебувала в безпечній обстановці і не могла собі нашкодити.

Пам’ятайте: набуті дитиною навички починають працювати не відразу. Іноді дитина, навчившись певної дії (наприклад, відвідувати туалет), не відразу може застосовувати її в інших сферах свого життя (наприклад, самостійно відвідувати туалет у школі). Розкажіть дитині, в яких ще ситуаціях вона може використовувати свої навички.

Постійно повторюйте пройдене, щоб дитина не забула набуті навички та знання. Зверніть увагу на те, що під час стресу або хвороби дитина може повернутися до початкової поведінки.

Займайтесь з дітьми щодня, тільки регулярність може принести результати. Починайте з 5 хвилин і поступово доведіть час занять до 2-3 годин на день невеликими перервами.

Розмовляйте з дитиною повільно, чітко і спокійно. Краще використовувати короткі речення, на початку яких слід вимовляти ім’я дитини, щоб вона добре зрозуміла, що звертаються саме до неї.

Якщо дитина не може відповісти вам словами, знайдіть інші способи спілкування, наприклад, за допомогою карток з малюнками або  фотографій.

Хваліть дитину кожного разу, коли вона робить успіхи. Це може бути словесна похвала або нагорода у вигляді улюбленої іграшки, дозволу подивитися мультфільм тощо.

Як перемогти лінь? Поради психолога

Лінь заважає жити! Ще й як. Просто жахливо. Зимові речі, які я намагаюся розібрати і заховати якнайдалі, так і лежать то там, то тут. Я натикаюсь на них постійно, але попри докори сумління, теплі светри й пара рукавичок досі прикрашають мій інтер’єр.

А математика! Господи, допоможи мені взятися за розум! Про контрольну я коли дізналася? Правильно, два тижні тому. Контрольна коли? Правильно, завтра. А у мене півтори задачі та три з половиною правила вивчені. Збираюся ніч сидіти, до кінця. Перед смертю не надихаєшся, але ж хоча б щось…

Цього тижня моя спроба грамотно поставили мету завершилася повним крахом. Лінь перемогла мене з рахунком 5:0. Окрім математики й зимового одягу, у моєму «лінивому кошику» опинилися прогуляний урок хімії (ну дуже ліньки було йти на нього), мінус три пробіжки зранку і навіть недочитаний «Доктор Живаго». Отже, що маємо — кепський настрій, бажання «ну зараз точно все виправлю» і заприсягання «це вже напевне не повториться».

Що ж, доведеться розібратися в проблемі, як каже наш математик. Спочатку підемо методом «він зворотного». Можливо, у лінощах є щось хороше?

Іноді так трапляється, коли уникаєш значних навантажень, намагаєшся якщо вже не вочевидь відмовитися від яких-небудь завдань, то вже тишком їх не виконуєш. Так поводиться організм, якщо втома, що накопичилась у ньому, досягла позначки «ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ». Це захисна функція, коли навіть нетривале нічогонероблення приносить психіці та всьому організмові бажаний відпочинок і полегшення. Лінь на варта здоров’я!

Лінь — рушій прогресу!

Точно! Людина лінувалася ходити пішки, тому винайшла колесо, автомобіль і велосипед. Усе логічно. Ось тільки, щоби прогрес допомагав лінуватися, спочатку потрібно попрацювати!

Лінь передається генетично?

Неліниві американські дослідники дійшли висновку: пасивність і небажання працювати можуть передаватися генетично. Не поспішай полегшено зітхати: чого ви хочете, батьки, ви ж самі мене нагородили! Спадковий фактор чи ні — результат від цього не змінюється. І якщо ти не підготуєшся до іспитів, навряд чи когось зацікавить походження твоєї ліні.

Лінь чи повільність

«— Мені просто подобається все робити повільно, — запевняє моя подружка Ритуля, коли вчителі називають її лінивою. — Я ж усе роблю. Тільки не одразу».

Щось у цьому є: одні виконують роботу блискавично, іншим же для тієї самої операції потрібно вдвічі більше часу. У будь-якому випадку як лінь, так і повільність можуть підкласти свиню. Невиконані обіцянки не сприятимуть твоєму авторитету в очах оточення.

Потрібно придумати певні більш-менш розумні способи боротьби з лінощами і самою собою, — вирішила я і вирушила до свого друга Валерки, відомого скептика і критикана. Він напевне зможе об’єктивно оцінити те, що я напишу, та й кілька розумних тверджень підкине.

Виписуємо рецепт

— Ну, ти й утнула! — аж присвиснув Валерка, дізнавшись, що мені від нього потрібно. — Ну й тема! Спробуй написати цікаво, щоби без нотацій і занудства. Ну ж бо більше конкретики. Наприклад, батьки попросили зганяти до супермаркету і поприбирати перед приходом гостей, і відмовитися начебто немає причини. Але ліньки, чесно кажучи. От і зволікаєш до останнього, а мама й сестра ходять навколо, примовляючи: «Ну сходи!», «Ну прибери!». Тепер пиши, що потрібно робити. — Валерка штовхнув мене ліктем у бік. І я написала:

«Роби раз: попроси своїх, щоби припинили повторювати (нудити, зудіти, нити — ці слова не вимовляй). Скажи, що єдиного разу тобі достатньо.

Роби два: обери з двох неприємних речей ту, з якої приємніше починати.

Роби три: зроби першу справу дуже швидко. Наприклад, набіг на супермаркет може бути коротким, якщо ти правильно укладеш список покупок. Логістика — гарна річ. Розмісти назви товарів, які тобі потрібно купити, так, як вони розміщені в магазині. Зекономиш від 10 хвилин до півгодини. Перевірено.

Роби чотири: другу справу не залишай на потім. Її можеш робити трохи повільніше, бо завжди тішить думка, що вже робити нічого не треба.»

— Ну добре, припустимо, — скептик Валерка придумував, як би ще збити мене з пантелику. — А якщо сто разів обіцяти собі, що прокинешся до першого уроку, але спиш, а самому потім гидко від того, що немає ніякої сили волі.

Роби раз: знаєш, що зранку потрібно прокидатися, не сиди увечері в Інтернеті. Якщо лягти раніше, зранку не так важко прокинутися.

Роби два: попроси когось наполегливого тебе розбудити. Це непогано виходить у молодших братиків і сестричок. Вони напевне не дадуть тобі проспати!

Роби три: зміни свій ранковий мотив. Нехай це буде не «мені украй потрібно піти на перший урок», а «зранку я зможу зателефонувати дівчині, яка мені подобається».

— А зараз, як і годиться, пиши «секрети перемоги над лінню». Скільки їх буде? — Валерці вочевидь сподобалося бути справжнім консультантом.

П’ять секретів приборкання ліні

Зменшуємо ворога

У дитинстві бабуся читала мені казку, у якій злу чарівницю, яка капостила всім, спіймали й посадили до маленької прозорої склянки. Хтось із головних героїв перетворив бабцю на барометр — передбачаючи погоду, чарівниця показувала язика. Якось мені спало на гадку, буцімто якщо я свою лінь перетворю на маленьку чарівницю і посаджу її (також подумки) до склянки, то життя моє буде не таким уже й складним. Потім я вже вичитала, що винайшла велосипед: психологи давно практикують такий метод для боротьби з людськими проблемами й комплексами.

Знаходимо мотивацію.

Усім ледарям природно замислюватися над питанням: «А навіщо мені це робити?» Навіщо вибиратися з теплої постелі та бігти на вулицю? Навіщо хапатися за підручники, якщо вийшов новий сезон серіалу? «Так, — погодишся ти, — але це і є найбільша трудність — переконати себе, навіщо потрібно робити те, що неприємно або нудно». Насправді секрет не в тому, щоб обманути себе (це навряд чи вийде), а у тому, щоб знайти навіть у найнеприємнішій і нудній справі щось корисне й цікаве.

— Добре, — погодився Валерка, коли прослухав цю теорію. — Я терпіти не можу мити посуд. І це ти знаєш особисто від мене. Що я такого повинен сказати тобі, щоб мені захотілось перемити цю купу тарілок?

— Наприклад, якщо ти швидко помиєш посуд, то зможеш раніше піти гуляти. А якщо мама повернеться з роботи раніше і не побачить «піраміди Хеопса», то неодмінно похвалить тебе. Це ще один аргумент «за». Але говорити собі: «Я обожнюю мити цей прекрасний, милий посуд», — буде неправильно.

— Добре, нехай так. Ну, а якщо мені не хочеться йти до тренажерної зали? Ні, мотив у мене є: накачана фігура, кубики на животі й таке інше… А далі?

— Як це? А захоплені погляди дівчат? Твій мотив — бути накачаним — просто перетворюємо на «ловити захоплені погляди».

Визначаємо термін.

Коли потрібно щось зробити у визначений термін, мені допомагає ось такий прийом. Наприклад, реферат потрібно здати до 5 травня. Я ставлю собі нагадування, що його треба зробити до 30 квітня. І відразу забуваю про дату 5 травня. Я починаю працювати над рефератом раніше, а потім, 30 квітня у мене в запасі виявляється ще кілька днів, щоби зробити реферат ідеальним. Це можна виконувати не лише з рефератами, а й із чим завгодно.

Даємо собі відпочинок.

Тут усе просто. Хронічна втома накопичується і провокує лінь. Розподіляй роботу рівномірно, стеж за режимом дня, спи достатню кількість годин, і тоді організм із задоволенням візьметься виконувати нове завдання.

Навчаємося бачити хороше.

Якщо щось не виходить, не потрібно картати себе. Знай, що кожний другий дорослий відчуває докори сумління. Цікаво, але ми частіше бачимо свої недоліки й промахи, ніж успіхи. Так, я лінувався, але при цьому зробив те-то й те-то. Словом, помічай не лише ті моменти, коли лінь перемогла тебе, але й ті ситуації, коли перемога була на твоєму боці.

Шкідливі звички у дітей

Шкідливі звички – нав'язливі ритуалізовані дії, що негативно позначаються на поведінці дитини, її фізичному і психічному розвитку. Говорячи про шкідливі звички у дітей, дорослі в першу чергу мають на увазі куріння і онанізм. Однак ними коло шкідливих звичок не вичерпується. У поведінці деяких дітей зустрічаються нав'язливі дії, які дитина здійснює несвідомо, «за звичкою», і які виробляють досить неприємне зовнішнє враження. Це звичка смикати волосся або мочку вуха, нарочито сутулитися, човгати ногами при ходьбі, соватися на стільці, надмірно жестикулювати, хапати співрозмовника за рукав або за ґудзик, щохвилини відпльовуватися, колупати в носі, вживати слова-паразити («ну», «ось» , «значить», «коротше») і т.п. Всі вони можуть спостерігатися в однієї дитини. Формування подібних звичок відбувається в самому ранньому віці. Причина їх виникнення проста – недостатня увага з боку батьків до поведінки дитини. Адже виховання, зокрема, полягає і в формуванні культурних навичок. Тому мають рацію ті, хто стверджує, що колупається в носі дитина, яка погано вихована. Попередження таких звичок не вимагає особливих психологічних рекомендацій. Рецепт тут один – прищеплення дитині корисних навичок: охайності, акуратності, організованості, дотримання елементарних правил етикету.

Але бувають і звички іншого роду, хоча і схожі на вже названі. Це смоктання пальця, губи, краю одягу або постільної білизни, вертіння, висмикування волосся, гризіння нігтів, розгойдування головою або биття нею об подушку перед сном і т. п. Причини та механізми їх виникнення більш складні. Найчастіше вони спостерігаються у тих дітей, хто з дитинства виховувався жорстко, строго, надмірно вимогливо, або у тих, хто відчував явний дефіцит уваги з боку батьків. Такі діти довго залишалися одні в ліжку, їх рідко брали на руки і не заколисували, якщо вони погано засипали. Рано відлучені від материнських грудей, вони не знайшли задоволення і в пустушці, яку теж незабаром відібрали.

В умовах нестачі ласки і вражень дитина, що надана сама собі, відчуває нудьгу або страх і шукає заспокоєння і відволікання в небагатьох доступних їй діях: маніпулює частинами свого тіла, смокче палець або губу, куйовдить волосся, вухо, ніс і т.п. Спочатку вона вдається до подібних дій тому, що відсутня мати. Коли ж стурбована мати з'являється поруч і прагне відволікти її від нав'язливих занять, вона вже не приваблює її уваги: ​​вона зайнята сама собою. Так відбувається докорінна перебудова всієї життєвої орієнтації малюка. Спочатку він прагне до припливу зовнішніх вражень. Якщо мати поруч, вона задовольняє цю потребу. Якщо ж її немає поруч, то розвиток дитини не просто загальмовується, а як би повертається у внутрішньоутробний період. Дитина сама себе втішає і заспокоює, джерело вражень також шукає в собі.

Одноманітні нав'язливі дії відволікають дитину від процесу пізнання, загрожують затримкою психічного розвитку. Шкідлива звичка стає необхідним ритуалом самозаспокоєння, відволікання від страхів і занепокоєння, компенсацією нестачі спілкування.

Часто шкідлива звичка, що виражається в ритмічних рухах, служить вимушеним заміщенням тих рухів, за якими стоять важливі механізми дозрівання. Наприклад, такий ритмічний акт, як смоктання грудей, –це не просто акт годування. Комплекс харчових, гормональних і психологічних впливів стимулює розвиток головного мозку. Тому «війна» з соскою або смоктанням пальця, наприклад, у дворічного малюка фізіологічно і психологічно не виправдана.

Деякі ритмічні дії сприяють синхронізації біоритмів і складної перебудови мозкових процесів при переході від неспання до сну. Тому заколисування при засипанні зовсім не так шкідливо, як вважають батьки, які побоюються розпестити дитини: іноді більшої шкоди може завдати навмисне незаколисування.

Ніжні дотики материнських рук, поцілунки як би передбачені природою в складних механізмах дозрівання дитини. Самостимуляція у вигляді смоктання пальців, губ і т.п. виникає як еквівалент люблячих рук. Ця самостимуляція може перерости в звичку і розтягнутися на довгі роки, провокуючи, зокрема, таке явище, як онанізм.

Якщо шкідлива звичка сформувалася, батьки повинні боротися з нею, зі звичкою, а не з дитиною. Прямолінійна наполегливість при цьому тільки дратує малюка і провокує конфлікти. Покарання і залякування можуть привести до зникнення зовнішніх симптомів. Однак за подібним «лікуванням» завжди лежить важке потрясіння, так що психологічні наслідки вжитих заходів можуть виявитися важче усуненої звички. Не слід також пов'язувати дитину зобов'язаннями, чесним словом. Воля її ще недостатньо розвинена. Слово вона дасть, але, швидше за все його порушить, що породжує, з одного боку, необов'язковість, з іншого – почуття провини і невпевненості в собі.

Усунення шкідливої звички вимагає часу чи не більшого, ніж те, яке пішло на її становлення. В основі виникнення такої звички лежить недолік уваги до дитини, і для її усунення цей недолік необхідно терпляче заповнювати. Захоплюючи дитину цікавими заняттями, спілкуючись з нею, батьки допомагають їй пережити ті глибинні внутрішні переживання, які породили неприємні дії. Боротьба зі шкідливою звичкою – це завжди боротьба з тривожністю, невпевненістю, песимізмом.

Учні "групи ризику" - це така категорія дітей, яка вимагає особливої уваги з боку педагогів, вихователів та інших фахівців.

 До них належать:

• діти з порушеннями в афективної сфері;
•  педагогічнозанедбані діти;
•  діти із затримкою психічного розвитку;
•  діти з проблемами в розвитку (олігофрени);
•  діти з девіантною поведінкою;
• ліворукі діти;
• діти з соціальними проблемами (сирітство, напівсирітство, неповна сім'я, багатодітність );
•  дітей з емоційними порушеннями.

Фактори та причини виникнення категорії дітей «групи ризику».

         Дитина перебуває під впливом навколишнього середовища увесь час свого існування. Причому це середовище носить не скільки природний, біологічний характер, скільки соціальний, і від цих соціальних параметрів, в тому числі і виховних складається його успішність, або неуспішність у сучасному становленні його, як особистості.
         Діти набувають «непривабливий» соціальний образ не тому, що вони такими народжуються, а під впливом різних, головним чином, не залежних від них факторів ризику. Серед цих факторів можна виділити наступні основні групи:
• медико-біологічні (стан здоров'я, спадкові і вроджені властивості, порушення в психічному і фізичному розвитку, травми внутрішньоутробного розвитку і т.д.);
• соціально-економічні (матеріальні проблеми сім'ї, несприятливий психологічний клімат у сім'ї, аморальний спосіб життя батьків, непристосованість до життя в суспільстві і т.д.);
• психологічні (неприйняття себе, невротичні реакції, емоційна нестійкість, труднощі спілкування, взаємодії з однолітками і дорослими тощо);
• педагогічні (невідповідність змісту програм освітньої установи та умов навчання дітей їх психофізіологічних особливостей, темпу психічного розвитку та навчання дітей; відсутність інтересу до навчання, закритість для позитивного досвіду, невідповідність образу школяра і т.д.).
 

Молодші школярі «групи ризику».

1. Гіперактивні діти або діти з синдромом дефіциту  уваги

 Дітей з порушеннями такого типу неможливо не помітити, оскільки вони різко виділяються на фоні однолітків своєю поведінкою. Можна виділити такі риси, як надмірна активність дитини, зайва рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження уваги на чому-небудь.

 Останнім часом фахівцями показано, що гіперактивність виступає як один із проявів цілого комплексу порушень. Основний же дефект пов'язаний з недостатністю механізмів уваги і гальмуючого контролю.

 Синдроми дефіциту уваги вважаються однією з найбільш поширених форм порушення поведінки серед дітей молодшого шкільного віку, причому  вхлопчиків фіксуються частіше, ніж у дівчаток.

 Надходження до школи створює серйозні труднощі для дітей з вадами уваги, тому що навчальна діяльність висуває підвищені вимоги до розвитку цієї функції.

 Як правило, в підлітковому віці дефекти уваги у таких дітей зберігаються, але гіперактивність зазвичай зникає і нерідко змінюється інертністю (протилежний рухливості) психічної діяльності і недоліками спонукань.

 Основні порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до числа яких належать слабка успішність і труднощі вспілкуванні з іншими людьми.

 Низька успішність - типове явище для гіперактивних дітей. Під час уроку цим дітям складно справлятися з завданнями, тому що вони зазнають труднощів в організації та завершення роботи, швидко вимикаються з процесу виконання завдання. Навички читання і письма у них значно нижче, ніж у однолітків. Їх письмові роботи виглядають неохайно і характеризуються помилками, які є результатом неуважності, невиконання вказівок вчителя або вгадування.

 Гіперактивність впливає не тільки на шкільну неуспішність, а й на взаємовідносини з оточуючими. Ці діти не можуть довго грати з однолітками, вони є джерелом постійних конфліктів .

 Більшості таких дітей властива низька самооцінка. У них нерідко наголошується агресивність, упертість, брехливість і інші форми асоціальної поведінки.

 У роботі з дітьми гіперактивними велике значення має знання причин порушень поведінки.

 Етіологія і патогенез гіперактивності вивчалися фахівцями. Вони прийшли до висновку, що тут грають такі фактори:

 - органічні ураження мозку;

 - перинатальна патологія (ускладнення під час вагітності);

 - генетичний фактор ( спадковість);

 - соціальні фактори (послідовність і систематичність виховного впливу).

 Виходячи з цього, робота з гіперактивними дітьми повинна проводитися комплексно, за участю фахівців різних профілів і обов'язковим залученням батьків і вчителів.

 Перш за все, слід врахувати, що важливе місце в подоланні синдрому дефіциту уваги належить медикаментозної терапії. Тому, необхідно переконатися в тому, що така дитина перебуває під наглядом лікаря.

 Для організації занять з дітьми гіперактивними фахівець мож евикористовувати спеціально розроблені корекційно - розвиваючі програми на збільшення обсягу уваги, на розподіл уваги, на посилення концентрації і стійкості уваги, переключення уваги.

 Педагог повинен пояснити батькам гіперактивної дитини, що їм необхідно дотримуватися певної тактики виховних впливів.

Вони повинні пам'ятати, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціально призначеного лікування, але, значною мірою, ще й від доброго,спокійного і послідовного ставлення до нього.

 Не менш відповідальна роль у роботі з дітьми гіперактивними належить вчителям. Нерідко педагоги, не справляючись з такими учнями, під різними приводами наполягають на їх переведення в іншу школу. Однак, цей захід, проблем дитини не вирішує.

 Разом з тим, виконання деяких рекомендацій може сприяти нормалізації взаємин вчителя з неспокійним учнем і допоможе дитині краще справлятися з навчальним навантаженням.

2. Ліворука дитина у школі

 Лівшами є близько 10% людей, причому частка ліворуких має тенденціюдо збільшення. Ліворукість - дуже важлива індивідуальна особливість дитини, яку необхідно враховувати у процесі навчання і виховання.

Асиметрія рук, тобто домінування правої або лівої руки, обумовлена особливостями функціональної асиметрії півкуль головного мозку. У ліворуких  відзначається менш чітка спеціалізація в роботі півкуль головного мозку.

 Особливості їх пізнавальної діяльності: аналітичний спосіб переробки інформації, краще пізнання вербальних стимулів, ніж невербальних; знижені можливості виконання зорово – просторових завдань.

 До недавнього часу ліворукість становила серйозну педагогічну проблему. Дітей привчали писати правою рукою. Тому завдавали великої шкоди здоров'ю дітей. (неврози і невротичні стани).

 Останніми роками школа відмовилася від практики перенавчання ліворуких дітей і вони пишуть зручною для них рукою. Дуже важливо визначити напрямок

«Рукості» дитини до початку навчання: в дитячому садку або при прийомі до школи.

 Визначення провідної руки дитини потрібно для того, щоб повніше використовувати його природні особливості і знизити ймовірність ускладнень ,що виникають у ліворуких при переході до систематичного шкільного навчання.

 У діяльності ліворуких дитини особливості організації його пізнавальної сфери можуть мати такі прояви:

 1. Знижена здатність зорово - рухових координацій: діти погано справляються із завданнями на змалювання графічних зображень; важко утримують рядок при письмі, читанні, як правило, мають поганий почерк.

 2. Недоліки просторового сприйняття і зорової пам'яті, дзеркальність сторін, пропуск і перестановка букв, оптичні помилки.

 3. Для лівш характерна поетапна робота з матеріалом, розкладання по «поличках».

 4. Слабкість уваги, труднощі переключення і концентрації.

 5. Мовні порушення: помилки звукобуквенного характеру.

 Однією з найбільш важливих особливостей ліворуких дітей є їх емоційна чутливість, підвищена вразливість, тривожність,знижена працездатність і підвищена стомлюваність.

 Підвищена емоційність ліворуких є чинником, що істотно ускладнює адаптацію в школі. У лівш входження в шкільне життя відбувається значно повільніше і більшеболісно.

 Ці діти потребують спеціальних заняттях, спрямованих на розвиток:

 - зорово - моторної координації;

 - точності просторового сприйняття; 

- зорової пам'яті;

 - наочно - образного мислення;

 - здатності до цілісної переробки інформації;

 - моторики;

 - фонематичного слуху;

 - мови.

 При організації розвиваючої роботи може виникнути необхідність  залучення до співпраці логопеда, дефектолога, психолога.

 Рекомендації вчителям:

- У класі ліворуких дітей рекомендується саджати біля вікна, ліворуч за партою. У такому положенні дитина не заважає сусідові, і його робоче місце має достатню освітленість.

 - Парта дитини повинна бути розміщена таким чином, щоб інформаційне поле поєднувалося з ведучим оком. Так, якщо провідним є ліве око, то класна дошка, робоче місце вчителя повинні знаходитися в лівому зоровому полі учня.

 3. Емоційні порушення в молодшому шкільному віці:

 Розвиток емоційно - вольової сфери - один з найважливіших компоненті вготовності до школи. Однією з проблем , які зустрічаються у практиці вчителя є проблема емоційної нестійкості, неврівноваженості учнів. Педагоги не знають як поводитися зі школярами надмірновпертими, образливими, плаксивими, тривожними.

 Умовно можна виділити три найбільш виражені групи так званих важких дітей, які мають проблеми в емоційній сфері.

> Агресивні діти. Безумовно в житті кожної дитини бували випадки, коли він проявляв агресію, але виділяючи групи, звертається увага на ступінь прояву агресивної реакції, тривалість дії і характер можливих причин, часом неявних, що викликали афективний поведінку.

> Емоційно - неврівноважені діти. Ці діти на все реагують дуже бурхливо: якщо вони виражають захват, то в результаті свого експресивного поведінки заводять весь клас, якщо вони страждають - їх плач і стогін будуть занадто гучними і зухвалими.

> Занадто сором'язливі, тривожні діти . Вони соромляться голосно і явно виражати свої емоції, тихо переживають свої проблеми, боячись звернути на себе увагу.

 Учителю, що працює з дітьми, у яких є труднощі в розвитку емоційної сфери, на діагностичному етапі необхідно визначити особливості сімейного виховання, ставлення оточуючих до дитини, рівень його самооцінки, психологічний клімат у класі. На цьому етапі використовуються такі методи, як спостереження, бесіда з батьками та учнями.

 У психологічній літературі виділяються різні типи неправильного виховання. Зупинимося на чотирьох найбільш поширених типах неправильного виховання.

 1. Неприйняття. Це ті сім'ї, де народження дитини було небажаним, або у випадку, якщо планувався хлопчик, народилася дівчинка, тобто коли дитина не задовольняє початкові очікування батьків. Або такі сім'ї, де піклуються про дитину, але немає душевного контакту.

 2. Гіперсоціальное виховання. Причина його в невірної орієнтації батьків. Це занадто «правильні» люди, що намагаються педантично виконувати всі рекомендації щодо «ідеального» вихованню.

 Гіперсоціальний дитина змушена постійно пригнічувати свої емоції, стримувати свої бажання. Звідси може виникнути агресія або замкнутість.

 3. Тривожно-недовірливі виховання, спостерігається у тих сім'ях, де дитина єдиний або дуже хвороблива тривога за дитину. У такому випадку дитина несамостійна, уразливий, боязкий.

 4. Егоцентричних тип сприйняття - Дитині, часто єдиному, довгоочікуваного нав'язують уявлення про себе як про надцінність: він кумир. В результаті дитина не бере до уваги інтереси оточуючих.

 Отже, сім'я є одним з найважливіших факторів, що впливають на емоційну сферу. Проте не можна не враховувати, що часом емоційний стрес у дітей провокують педагоги, самі того не бажаючи і не усвідомлюючи. Вони вимагають такої поведінки та рівня успішності, які для деяких є непосильними. Ігнорування з боку вчителя індивідуальних і вікових особливостей кожної дитини може бути причиною негативних психічних станів учня, шкільних фобій, коли дитина боїться йти до школи, відповідати біля дошки.

 Таким чином, до основних факторів, що впливає на емоційні порушення відносяться:

 1) природні особливості (тип темпераменту)

 2) соціальні фактори:

 - тип сімейного виховання;

 - відношення вчителя;

 - відносини, що оточують.

 Таким дітям потрібно доброзичливе спілкування, , а найголовніше - увага до дитини. Батькам таких дітей потрібно рекомендувати дотримання режиму дня.

 Спілкуючись з дітьми, що випробовують емоційні труднощі, батьків та педагогам можна запропонувати наступні рекомендації.

 Рекомендації вчителям, як працювати з дітьми гіперактивними

 - по можливості ігнорувати вчинки дитини з синдромом дефіциту уваги та заохочувати його гарну поведінку;

 - під час уроків обмежувати до мінімуму відволікаючі фактори. Цьому може сприяти, зокрема, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивної дитини - в центрі класу навпроти дошки;

 - надавати дитині можливість швидко звертатися по допомогу до вчителя у випадках утруднення;

 - навчальні заняття будувати за розпорядком;

 - завдання, пропоновані на уроці, писати на дошці;

- дозувати учневі виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати хід роботи над кожною з частин, вносячи необхідні корективи;

 - під час навчального дня передбачати можливість для рухової  "розрядки": заняття фізичною працею, спортивні вправи.

 емоційні порушення у дітей

 4. АГРЕСИВНІ ДІТИ :

-  Емоційно – неврівноважені  діти;

-  Тривожні діти.

 Наступні рекомендації:

 1. Не можна прагнути вчити дитину пригнічувати свої емоції, завдання в тому, щоб навчити дітей правильно направляти, проявляти свої почуття.

 2. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом.

 Необхідно навчити дитину адекватних форм реагування на ті чи інші ситуації чи явища зовнішнього середовища.

 3. Не треба захищати дитину від негативних переживань. Це неможливо в повсякденному житті, і штучне створення "тепличних умов" лише на час знімає проблему, а через деякий час вона постає більш гостро. Тут потрібно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а, перш за все, їх інтенсивність.

 4. Почуття дитини не можна оцінювати, неможливо вимагати, щоб він не переживав того, що він переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції - це результат тривалого стримування емоцій.

Проблема "групи ризику" серед підлітків

 Дана проблема особливо актуальна саме з дітьми від 10 до 14 - 15 років. Особлива увага до душевного здоров'я підлітків, а також до своєчасного виявлення та профілактики різних відхилень необхідно з трьох причин.

 По-перше, фізіологічні зміни роблять організм підлітка більш вразливим і підвищують ризик соматичних захворювань. По-друге, саме в підлітковому віці вперше виявляються багато нервових та психічних захворювань. По-третє, природне для цього віку розширення сфери соціальних відносин да єпідліткові новий соціальний досвід, оволодіти яким дуже складно.

 Категорія «важких» підлітків дуже різнорідна й простора, і немаєможливостей охопити всі варіанти труднощів. Тому, ми зупинимося, тільки на тих, хто викликає найбільше занепокоєння батьків і педагогів.

 Перш за все як фактор ризику, слід назвати дисгармонійну сім'ю.

 Другим фактором можна назвати соматичні захворювання і важкі травми.

 Третій фактор ризику, - неблагополучна ситуація у відношенні підлітка зоднолітками.

 Першими розглянемо підлітків з явищами психічної нестійкості.

 Термін «психічна нестійкість» багатозначний. Вони описуються під різними назвами: «безвольні»,  «з нестійким настроєм ».

У цих дітей спостерігається відсутність почуття обов'язку, нездатність гальмувати свої бажання, підкорятися вимогам шкільної дисципліни. Вони швидко втрачають інтерес до занять і постійно потребують стимуляції ззовні

(заохочення, нагадування, зміна видів діяльності). При труднощі в навчанні вони нерідко йдуть з уроків.

 Таким чином, результати клініко-психологічного дослідження показують, що порушення поведінки у підлітків з психічною нестійкістю пов'язані з аномалією розвитку за типом емоційно - вольової, особистісної незрілістю.

 Підлітки з затримкою психічного розвитку (емоційна незрілість).

 Порівнюючи клініко-психологічну структуру «важких підлітків» та підлітків, що не входять до групи ризику, можна зробити наступні висновки:

 1. Порушення поведінки виявляють зв'язок з різними видами неповноцінності ЦНС, звідси порушення пізнавальної діяльності, емоційна незрілість, відхилення темпу статевого дозрівання.

 2. У формуванні порушень поведінки безперечна роль належить соціальному фактору, несприятливих умов виховання та оточення, неадекватною умов навчання, явищам мікросоціальної і педагогічної занедбаності.

 3. Значна частина порушень має і статеві відмінності в розгальмованості потягів у хлопчиків частіше виступає схильність до алкоголізації, паросткам, агресії, у дівчаток - підвищена сексуальність.

 Формування порушень поведінки тісно пов'язано і з явищами педагогічної занедбаності.

 Взаємодія між усіма фахівцями, які працюють з даним контингентом дітей та їх батьками.

 Основними напрямками діяльності психолога є оптимізація спілкування підлітка з однолітками і дорослими, формування у нього почуттявласної гідності і впевненості в собі, розвиток уміння ставитиперед собою цілі і володіти собою. У своїй роботі психолог повинен використовувати такі методи, як спостереження, бесіда з батьками та вчителями, з самим учням проектні методи (наприклад, малюнок «сім'я»,незавершені пропозиції). Якщо з батьками та педагогами встановилися довірливі відносини, якщо вони націлені на співпрацю з психологом для надання допомоги дитині, можна використовувати різні методики.

 Різні діагностичні прийоми, такі як, портрет моєї родини, неіснуюче тварина та ін, допомагають шкільного психолога виявити перш всього можливі причини дезадаптивних поведінки дитини, характер внутрішніх проблем, особливо захисних механізмів.

 Практичний психолог повинен застосовувати в роботі з такими дітьми різного роду тренінги та аутотренінги. Так як у дітей "групи ризику" спостерігаються порушення в пізнавальної діяльності, то робота психолога та педагога полягатиме в розвитку у цих дітей таких процесів, як увага, пам'яті, мислення, розвитку сприйняття і орієнтування в просторі, використовувати у своїй роботі корекційні вправи, спрямовані на розвиток образного, логічного мислення, формування прийомів самоконтролю.

 Вихователі ГПД повинні знаходитися у тісній співпраці з педагогами і батьками таких дітей. Для подолання згубних звичок використовувати бесіди, проводити цікаві заходи для залучення цих дітей у колектив. Завершуючи розмову про дітей "групи ризику", доречно виділити кілька загальних правил, яких необхідно дотримуватися в роботі з цією категорією дітей.

 По-перше, відповідальність педагога тут особливо велика, оскільки від правильності і точності висновків багато в чому залежить доля учня. Будь-яка здогадка (наприклад, про необхідність звернення до інших фахівців за допомогою) повинна бути ретельно перевірена в діагностичній роботі.

 По-друге, необхідні особлива обережність і продуманість в тих випадках, коли потрібно розповісти іншим людям про проблеми дитини. Для цього слід відмовитися від клініко-психологічної термінології та будуть використанілише буденно - життєву лексику. При цьому необхідно давати батькам і іншим вчителям ясні і точні рекомендації, як допомогти дитині, яка відчуває труднощі.

 По-третє, слід звертати особливу увагу на особливості сімейної ситуації. Робота з сім'єю дитини "групи ризику" виявляється найчастіше більш важливим засобом психопрофілактики, ніж робота з групою учнів і з вчителями. Дотримання цих умов дає можливість допомогти дитині, створити умови для компенсації труднощів.

Форми роботи з дітьми «групи ризику»:

• Індивідуальна;
• Групова.

Етапи роботи з дітьми «групи ризику»:

1. Формування банку даних дітей і підлітків «групи ризику»;

2. Діагностика проблем особистого і соціального розвитку дітей і підлітків, які потрапляють у сферу діяльності педколективу психологом;

3.  Консультування .

4. Корекційні та тренінгові заняття.

5.  Навчання школярів групи ризику за допомогою урочної системи.

Класний керівник, соціальний педагог, при потребі – практичний психолог, є головними дійовими особами в роботі з  дитиною «групи ризику».

Етичні норми допомоги  дитині:

У своїй індивідуально-профілактичній роботі з дитиною, яка знаходиться у соціально складній ситуації,  педагог повинен керуватися такими заповідями:

  -   не нашкодь;

  -   не оцінюй;

  -   приймай дитину такою, яка вона є;

  -   дотримуйся конфіденційності;

  -   дотримуйся взаємної відвертості з дитиною, але зберігай деяку дистанцію;

  -   не позбавляй дитину права відповідати за свої вчинки, не давай порад, розмовою, запитаннями спонукай її до рішення;

  -   зведи до мінімуму вживання спеціальних термінів;

  -   дотримуйся принципу добровільності, але ненав’язливо формуй розуміння важливості думки дорослого, співпраці з Учителем

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ ГРУПИ РИЗИКУ

            Людина не весь в людині, ми йдемо до себе з далека, і поки йдемо, багато що може з нами случіться.Человек тобто зусилля бути человеком.Еслі немає цього зусилля – неминуча деградація.
 М. Мамардашвілі

            Кризові явища сучасного життя, зокрема посилення тенденції асоціальної, ненормативної поведінки учнівської молоді, змушують задуматися про причини розхитування і послаблення, здавалося б, дуже міцної системи «сім'я, школа, суспільство». Причин такого положення безліч. Одна з них, і дуже суттєва, - падіння авторитету сім'ї та школи, їх взаємовідчудження.
Сфера діяльності педагогів стала обмежуватися не тільки певною групою дітей - важкими. У полі діяльності знаходяться всі діти освітньої установи, в тому числі і так звані "діти групи ризику.

Статистика невблаганна: практично в кожному класі із загального числа учнів двоє або троє дітей з неблагополучної родини з тим або іншим видом неблагополуччя. 425 тис. дітей перебуває на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх. Близько 200 тис. підлітків щорічно вчиняють злочини, іноді такі страшні, на які, на думку правоохоронних органів і психологів, не вирішуються рецидивісти. Характер «сімейної хвороби» придбав алкоголізм. За останні сім років в 2 рази збільшилася кількість дітей, хворих на цю страшну хворобу. Дітей токсикоманів стало в 3,3 рази більше, а наркоманів - у 17,5 рази. Наркотикии проникли в школи, вузи, їх можна без праці придбати на дискотеці, рок-концерті, просто на вулиці. Від них ніхто не застрахований. Наркоманами стають як діти з бідних родин, так і з забезпечених. Поширення наркоманії вплинуло і на зростання ВІЛ-інфікованих. Щорічно зростає їх число серед вагітних та дітей (1.4) Аналіз соціального впливу на особистість показав, що у 40% людей в їхньому житті вирішальний вплив мала родина, у 30% засоби масової інформації. Тільки у 20% школа, у 10% вулиця. І це все наслідки як політики держави, так і падіння суспільства, де вчасно не була надана ні допомога, а іноді навіть просто підтримка дітям, які опинилися в скрутному становищі. Дана категорія дітей вимагає до себе підвищеної уваги, і основна мета взаємодії з ними - це не допустити переходу дитини в категорію важкого, девіантної з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками, вчасно побачити і попередити, захистити від наступаючої біди.

1. Поняття діти групи ризику

Одним з найбільш важливих і в той же час найбільш складних напрямків професійної діяльності педагогів є соціально-педагогічна робота з дітьми, яких так чи інакше завжди виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно запущені, проблемні, дезадаптовані, діти з відхиленнями, з девіантною поведінкою, діти групи ризику та ін. 
Різні назви відображають різні точки зору на цю категорію дітей, які, у свою чергу, зумовлюють і різні підходи в роботі з ними. Так, визначення «важкі», «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «проблемні» дано таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми та незручності в роботі і цим виділяються серед «звичайних» дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів відносно цих дітей, які в кінцевому підсумку, як правило, зводилися до ізоляції «звичайних» дітей від «важких», наприклад, до виключення останніх зі школи. Оскільки їх важко виховувати, до них повинні застосовуватися особливі заходи виховного впливу (нерідко за участю міліції).
Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально-психологічний, відтінок і характеризують дану категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.
Одним з найпоширеніших і при цьому самим невизначеним серед іменувань даної категорії дітей є поняття «діти групи ризику».
Слово ризик означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних факторів, які можуть спрацювати або не спрацювати. При цьому мова фактично йде про два аспекти.
Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії. Поняття «група ризику» з'явилося ще в радянський період саме в контексті пріоритету суспільних інтересів. Це поняття дозволяло виділяти категорії людей, родин тощо, поведінка яких могло становити потенційну небезпеку для оточуючих і суспільства в цілому, оскільки суперечило загальноприйнятим соціальним нормам і правилам.
Другий аспект - і саме під цим кутом зору проблема постала найбільш вагомо останнім часом - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.

Фактори та причини виникнення категорії дітей «групи ризику».

            Дитина перебуває під впливом навколишнього середовища увесь час свого існування. Причому це середовище носить не скільки природний, біологічний характер, скільки соціальний, і від цих соціальних параметрів, в тому числі і виховних складається його успішність, або неуспішність у сучасному становленні його, як особистості.
            Діти набувають «непривабливий» соціальний образ не тому, що вони такими народжуються, а під впливом різних, головним чином, не залежних від них факторів ризику. Серед цих факторів можна виділити наступні основні групи:
• медико-біологічні (стан здоров'я, спадкові і вроджені властивості, порушення в психічному і фізичному розвитку, травми внутрішньоутробного розвитку і т.д.);
• соціально-економічні (матеріальні проблеми сім'ї, несприятливий психологічний клімат у сім'ї, аморальний спосіб життя батьків, непристосованість до життя в суспільстві і т.д.);
• психологічні (неприйняття себе, невротичні реакції, емоційна нестійкість, труднощі спілкування, взаємодії з однолітками і дорослими тощо);
• педагогічні (невідповідність змісту програм освітньої установи та умов навчання дітей їх психофізіологічних особливостей, темпу психічного розвитку та навчання дітей; відсутність інтересу до навчання, закритість для позитивного досвіду, невідповідність образу школяра і т.д.).
 Саме під впливом цих факторів діти опиняються в групі ризику. Зазвичай сюди відносять такі категорії дітей:
• діти з проблемами у розвитку, не мають різко вираженою клініко-патологічної характеристики;
• діти, які залишилися без піклування батьків у силу різних не мають юридичної сили обставин;
• діти з неблагополучних, асоціальних сімей;
• діти з сімей, які потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги та підтримки.
            Процес розвитку особистості залежить від навколишнього соціального простору, суб'єктами якого є сім'я, школа, однолітки, сама дитина та ін Співвідношення різноспрямованих впливів (як позитивних, так і негативних) у зазначеному просторі багато в чому визначає можливі варіанти формування особистості. Моральне, позитивно орієнтоване середовище сприятливо впливає на формування особистості дитини.
Однак педагогам найчастіше доводиться мати справу з дітьми, підлітками, соціальний простір яких залишає бажати кращого. Звідси і відхилення в поведінці. Наведемо деякі причини таких девіацій (відхилень):
· Відхилення від норми в стані здоров'я (порушення в фізичному і (або) психічне здоров'я, невідповідність фізичному розвитку, відставання в рості, акцентуація характеру);
· Порушення в сфері міжособистісних взаємин (не популярний, не прийнятий, нехтуємо, ізольований в класному колективі, що примикає ціною жертв, втрат; командують, відкидає в групі вільного спілкування (тусовка); конфліктний, відчужений, безконтрольний, якого виключають, з сім'ї);
· Помилки педагогів (перевищення педагогічної влади; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання як приниження особистості учня; суперечливість пропонованих вимог; поверхневе знання особливостей учня, конфліктні відносини між батьками учня і вчителями або між учнем і вчителями та ін);
· Помилки сімейного виховання («заласканне дитинство», «задавлене дитинство», «загублене дитинство», «самотнє дитинство», «байдуже дитинство»); відсутність у батьків елементарних психолого-педагогічних знань, перекладання турбот про виховання на школу; відсторонення підлітка від фізичного домашньої праці; конфлікти в сім'ї та ін;
· Соціальні причини (протиріччя в суспільстві, в мікросоціумі);
· Психотравмуючі ситуації (розлучення батьків, смерть близьких, зміна місця проживання і т. д.).
Нерідко в результаті перерахованих вище причин підлітки вступають у конфлікт із законом. В основі протиправної поведінки неповнолітніх лежать мотиви, зумовлені: навіюванням, наслідуванням, імпульсивністю, мотиви ситуаційного характеру, помилкового самоствердження, групової поведінки.
З віком така поведінка поступається місцем поведінки «раціональному», тобто заздалегідь спланованим, умисним. Мотивація заздрості, користі, вигоди стають основними, а помста, озлобленість, ревнощі змінюють негативний самоствердження і браваду.
Такі діти, як правило, позбавлені нормальних умов для розвитку, що і призводить до, різного роду негативних наслідків психологічного та соціального характеру.
Це поняття висвічує як головне долю самої дитини, його неоднозначну, ризикову соціальну перспективу. Така дитина потребує допомоги, спрямованої, з одного боку, на зміну важкій життєвій або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого - на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння та дозволи. Тому такі діти потребують коригування їх соціального функціонування і поведінки, або ширше - процесу їх соціалізації. Тобто головна мета при такому підході - пристосувати, адаптувати їх до соціуму, зробити так, щоб їх поведінка не виходила за рамки соціальної норми, не перешкоджало встановленню нормальних відносин з оточуючими.
            Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику.
            Будь-яка проблема краще вирішується комплексно. Саме комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути покладений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. Ці технології частково будуть розглянуті нижче. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику має дві основні складові:
· Виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними;
· Безпосередня індивідуальна або групова робота з дітьми.
Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців. Однак провідна роль належить педагогам, і перш за все педагогам загальноосвітньої установи.
Це обумовлено тим, що в полі зору загальноосвітніх установ перебувають практично всі діти, оскільки вони зобов'язані відвідувати школу. Навіть якщо дитина не навчається в школі, вона має можливості і повноваження виявляти таких дітей, що проживають в мікрорайоні, який вона обслуговує. Тому тільки школа може забезпечити найбільш повне виявлення дітей, які опинилися у соціально небезпечної ситуації. Власне ж безпосередня діяльність з такими дітьми включає цілий блок заходів: починаючи від навчальних (залучення до навчальну діяльність) і виховних (від звичайних типових бесід і заході до участі в суспільно-корисній, насамперед для дитини, діяльності та залучення його в життя молодіжних позитивно-налаштованих організаціях) до надання соціальної допомоги та підтримки (допомога в працевлаштуванні на деякий час, дозвіл особистісних і сімейних конфліктів, надання матеріальної підтримки).
У роботі з важкими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки:
· Переклад соціальної ситуації в педагогічну (організація моральної, виховує середовища в мікросоціумі; об'єднання зусиль усіх суб'єктів соціального виховання з метою створення умов для особистісного розвитку дитини, при яких він зможе усвідомити взаємозв'язок і взаємозалежність своїх потреб, прагнень, конкретної роботи над собою і очікуваних досягнень , а також поставлених перед собою цілей);
· Виховання морально-правової переконаності;
· Формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе;
· Розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічний вплив;
· Включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності;
· Організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі);
· Попередження невротичних розладів і патологічних потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія і т. д.);
· Забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату;
· Сприяння заповнення прогалин у знаннях.
            Робота  педагогів з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході (зняття причин, чинників та умов, їх провокують).
Особливе значення в силу негативної вікової динаміки девіантної поведінки набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей та підлітків.
Діти і підлітки з поведінкою, що відхиляється, як правило, виявляються важкими у спілкуванні. Щоб встановити з ними контакт для будь-якої подальшої роботи, педагогам потрібно докласти досить багато зусиль, які можуть виявитися марними.
Професійну допомогу фахівцям може надати методика контактної взаємодії Л.Б. Філонова.

            Контактна взаємодія - це модель поведінки ініціатора контакту, що викликає і підсилює в іншої людини потребу в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірчі відносини, позитивно пережитий психічний стан, як інструмент дослідження, вивчення і корекції.
Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і саморозкриття особистості в процесі спілкування.
Взаємодія педагогів з девіантним підлітком розгортається в шести стадіях:
1.Расположеніе до спілкування.
2.Пошук загального інтересу.
3.Виявлення можливих позитивних для спілкування і демонстративних якостей.
4.Виявлення небезпечних для спілкування і демонстрованих якостей.
5.Потяг до позитивних установок у поведінці партнерів.
            На кожній стадії використовується специфічна тактика взаємодії і вирішуються конкретні завдання. Методику можна використовувати в діагностичних цілях і для налагодження постійних відносин з девіантними підлітками.

            Організація соціально-педагогічної взаємодії для забезпечення роботи з учнями «групи ризику»

            Соціально-педагогічна взаємодія з профілактики та подолання наслідків конфліктних ситуацій з учнями «групи ризику» являє собою координацію професійних зусиль фахівців для забезпечення ефективності роботи в даному напрямку.
Класний керівник представляє соціальному педагогу дані про підлітка «групи ризику» по наступних позиціях:

 
· Участь учня у громадському житті класу;

· Прийнятні (позитивні) якості особистості;

· Взаємини з однолітками;

· Дозвільні переваги (чим любить займатися у вільний час);

· Як впливають сім'ї;

· Чи мають місце конфлікти в класі і їх причини;

· Яка робота проводилася з підлітком і наскільки результативно.

            Заступник директора з виховної роботи (ВР) у разі відсутності позитивного результату роботи, проведеної класним керівником, психологом організовує педконсіліум за участю вчителів-предметників, класного керівника, психолога.
Директор школи здійснює координацію зусиль всіх перерахованих вище учасників взаємодії; у разі необхідності приймає рішення:
· Про запрошення підлітка з батьками на засідання Ради з профілактики;
· Клопотання перед ПДН про складання протоколу на батьків у разі ухилення від виконання батьківських обов'язків;
· Напрямку підлітка на Комісію у справах неповнолітніх літніх;
· Винесення питання на педрада для обговорення та прийняття колегіального рішення
Технології роботи з дітьми групи ризику
            Кожна з виділених складових роботи педагогів повинна бути забезпечена своїми соціально-педагогічними технологіями, які умовно можна розділити на дві групи:
· Організаційні соціально-педагогічні технології;

· Соціально-педагогічні технології індивідуальної роботи.

Організаційні соціально-педагогічні технології. У цілому вони спрямовані на виявлення дітей групи ризику, діагностику їх проблем, розробку програм індивідуально-групової роботи і забезпечення умов їх реалізації. Ці функціональні напрямки діяльності педагогів обумовлюють необхідні етапи та складові соціально-педагогічної технології.
1. Формування банку даних дітей і підлітків групи ризику.
Ця функція виділяється в діяльності педагогів як ключова, оскільки дозволяє організувати взаємодію різних структур, які вирішують проблеми неповнолітніх.
Ініціатива створення цілісного банку даних повинна належати соціальному педагогу і здійснюватися ним спільно з інспекторами відділів попередження правопорушень неповнолітніх, дільничними інспекторами органів внутрішніх справ, з представниками органів опіки та піклування управління освіти, соціального захисту, охорони здоров'я та комісії у справах неповнолітніх.
У цілісний банк даних включаються відомості про які проживають на мікроділянки освітнього закладу (як навчаються в ньому, так і не навчаються) дітей і підлітків:
· З сімей, що знаходяться в соціально небезпечному положенні;

· Бездоглядних чи безпритульних;

 
· Займаються бродяжництвом або жебрацтвом;

· Містяться в соціально-реабілітаційних центрах для неповнолітніх, соціальних притулках, центрах допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків, спеціальних навчально-виховних та інших закладах для неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги та (або) реабілітації;

· Вживають наркотичні засоби або психотропні речовини без призначення лікаря або одурманюючі речовини;

 
· Вчинили правопорушення, що призвело до застосування заходів адміністративного стягнення;

· Вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого настає адміністративна відповідальність;

 
· Звільнених від кримінальної відповідальності внаслідок акта про амністію чи в зв'язку зі зміною обстановки, а також у випадках, коли визнано, що виправлення неповнолітнього може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного впливу;

· Не підлягають кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаного з психічним розладом;

· Обвинувачених або підозрюваних у вчиненні злочинів, у відношенні яких обрані запобіжні заходи, не пов'язані з взяттям під варту;

· Отримали відстрочку відбування покарання чи відстрочку виконання вироку;

 
· Перебувають на обліку у відділі профілактики правопорушень неповнолітніх;

· Перебувають на внутрішкільному обліку;

· Перебувають на обліку в комісії у справах неповнолітніх.

При формуванні банку даних уточнюються наступні позиції:

· Які підстави постановки на облік;

· Які структури працюють з підлітком;

· Яка робота проводиться для вирішення проблеми;

· Що ще можна зробити для вирішення даної проблеми;

· Чи немає дітей, які мають підстави, але на облік не поставлено.
На даному етапі роботи соціальний педагог виступає в якості дослідника й організатора посадової, часом формального взаємодії різних організацій, покликаних надавати допомогу дітям. Формуючи банк даних, фахівець дотримується принципів конфіденційності і таємниці дитини, інформацією користується тільки для службових цілей. Здійснюючи збір даних, педагог диференціює проблематику дітей та молоді, ситуацій, в яких вони опинилися, і тим самим освоює необхідний елемент професійної адаптації - емоційне прийняття і переживання дитячих проблем.
2.Діагностіка проблем особистісного та соціального розвитку дітей та підлітків.

            Ця функція необхідна для уточнення соціальних і психолого-педагогічних особливостей кожної дитини, відомості про який надійшли до банку даних.
Для цього педагоги працюють з дитиною, з класним керівником, вчителями, батьками з метою з'ясування ситуації, в якій перебуває дитина.

 Навчання школярів групи ризику за допомогою урочної системи
Більшість дітей потрапляють до групи ризику в підлітковому віці. Підліток жорстокий, замикається через відсутність чуйності, зацікавленої уваги до себе, співпереживання з боку батьків, вчителів.
            Як писав А. С. Макаренко, такому підліткові на кожному кроці ввижається несправедливість, він уже за звичкою вважає за необхідне прийняти захисно-загрозливу позу, в будь-якому слові і рухах інших йому бачаться чужі і ворожі сили.
Як правило, діти групи ризику неуспішні і в навчальній діяльності, і в соціальній адаптації. Навіть коли у них з'являється бажання працювати, досягти успіху їм заважає нездатність витримати навіть невелике трудове напруження.
Спостереження за процесом навчання дітей групи ризику дозволило визначити, в чому полягають їх основні труднощі при виконанні навчального завдання. Це слабка орієнтація в ньому, непродуманість дій, неможливість виділити в об'єкті достатнє число його ознак, невміння аналізувати, імпульсивність дій, нездатність до планування, несамостійність, відволікання, незібраність, швидка стомлюваність.
Навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою використання цікавого навчального матеріалу і різноманітних методів його піднесення, а й характером відносин педагога та учнів у процесі навчання. В атмосфері любові, доброзичливості, довіри, співпереживання, поваги школяреві набагато легше вирішувати навчально-пізнавальні завдання. Бачачи, як цінуються його гідність, самостійна думка, творчий пошук, він починає прагнути до свого росту.
Підліткові важливо постійно відчувати, що з його думкою рахуються, довіряють йому і тому радяться. При цьому необхідно, щоб зміст навчання, при якому організується таке виховне середовище, дозволяло школяреві висловлювати свою думку, давати поради, робити припущення, вибирати, словом, бути активним учасником.
Педагогу потрібна віра в можливості кожної дитини, і відхилення в його розвитку слід розглядати в першу чергу як результат недиференційованого підходу до нього.
Активність школяра в навчальному процесі залежить від:
• його особистої зацікавленості в отриманні знань;

• рівня навчальних умінь і навичок;

• взаємовідносин, що склалися між ним і конкретним учителем, стилю їх спілкування;

• характеру взаємовідносин, прийнятих у конкретному учнівському колективі, класі;

• відносини батьків або інших осіб до процесу отримання освіти в цілому і до окремих предметів зокрема;

• стилю викладання, взаємин між педагогами, що склалися в даній школі;

 
• його соціально-професійної орієнтації, громадської думки щодо необхідності (важливості) тієї чи іншої навчальної дисципліни і т.д.

            Високий рівень пізнавальної активності формується тільки за наявності всіх перерахованих факторів або якщо більшість з них представлені в оптимальному варіанті для конкретного учня. Деформація чи негативна зміна одного з факторів впливає на інші. На практиці рідко можна спостерігати ідеальне поєднання всіх вищезгаданих умов. Тому педагоги і психологи шукають механізм, здатний встановити баланс між ними.
Ситуація успіху учня, організована педагогом, може стати одним з таких механізмів. Необхідно розділяти поняття «успіх» і «ситуація успіху». Ситуація - це поєднання обставин, які забезпечують успіх, а сам успіх - результат тієї чи іншої ситуації. Саме ситуацію і здатний організувати вчитель (А. С. Бєлкін).
Успіх пов'язаний насамперед з почуттям радості, емоційного підйому, які відчуває людина після вдало виконаної роботи. Бажаючи повернути позитивні емоції, суб'єкт діяльності і наступного разу з бажанням візьметься за подібну роботу. Отже, треба допомогти школяреві одного разу досягти позитивного результату і тим самим створити в нього мотивацію досягнення успіху в майбутній діяльності. Зазначимо, що успіх має особливе значення для школярів, яких відносять до групи ризику.
У роботі з ними вчитель застосовує різні прийоми, обговорює питання різного характеру: з частковим змістом відповіді; потребують порівняння двох схожих, але не тотожних предметів; питання «Чому?» (Дозволяють встановити причинно-наслідкові зв'язки), «З чого почнемо працювати» , «Що будемо робити потім?» та ін. Крім того, зачитується план майбутньої діяльності, учням надається вибір правильного варіанта серед інших, помилкових, поступово скорочуються «дози» допомоги, похвали і заохочення, заздалегідь продумуються можливі варіанти помилок при виконанні завдань, відбувається зміна видів діяльності.
            Педагогічні та психологічні дослідження показують, що ключем до створення ситуації успіху є готовність вчителя вести діалог, якщо він організує навчальну діяльність в пропонованій послідовності:
1) установка на певну діяльність (емоційна підготовка учня до вирішення навчального завдання);
2) забезпечення діяльності, її розбивка на операції (створення умов для успішного рішення);
3) порівняння отриманих результатів з необхідними (усвідомлене ставлення до результату своєї навчальної праці).

Навчальний діалог передбачає ділові відносини з дитиною. Спільна робота має сенс лише в тому випадку, якщо вчитель потрібен, якщо без нього учень не впорається, якщо робота представляється йому притягальним випробуванням (С. Т. Шацький).
Педагогу важливо знати, що саме, на думку підлітків, є діалогом.
«По-перше, для них діалог на уроці - це комфортна доброзичлива обстановка, коли не страшно висунутися, виступити, коли немає небезпеки отримати негативну оцінку власної особистості чи поведінки.

 
По-друге, діалог на уроці - це заохочення активності того, хто задає питання, висловлює свою думку. Будь-яка думка не повинно бути проігноровано, всі повинні вникнути і обговорити те, про що йдеться.

По-третє, діалог на уроці - це суперечка, захист власної позиції. Діалог на уроці - це відсутність занудства, динамічність, жарти, сміх.

По-четверте, діалог на уроці - це пояснення того, що незрозуміло, спроба докопатися до істини. Діалог на уроці - це спільний творчий пошук, коли всі разом намагаються вирішити навчальну проблему або завдання. Це те, що цікаво.
І, нарешті, діалог на уроці - це цінний і хороша форма взаємодії. Але у підлітків є сумнів, що вчитель зуміє зробити його таким, як їм хочеться. Цей сумнів хотілося б дозволити ствердною відповіддю: «Учитель зможе це зробити!», Особливо якщо він буде частіше вдумуватися та співпереживати в те, що хочуть сказати його партнери по діалогу - учні »(Л. А. Регуш).

Толерантність починається з мене…

Толерантність – це насамперед чесність…

Це мистецтво жити у світі різних людей та ідей, виявляти свою точку зору, але при цьому адекватно сприймати думки інших людей, не порушуючи їх права та свободу. Водночас толерантність – це не якісь вчинки, поблажливість чи потурання, це – здатність сприймати без агресії інший спосіб життя, поведінку, інші погляди шляхом встановлення довірливих взаємовідносин, співпраці та компромісу.

Колись Вольтер заявив: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Вища міра толерантності – це визнати, що є люди, які можуть думати чи діяти інакше, ніж я, і нічого з цим не поробиш, потрібно змиритися та терпіти їх «витівки».

Необхідно відмітити, що існує поняття про різні типи толерантності:

1.Байдужість до існування різних поглядів та практик. Цей тип характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються, при умові, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.

2. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип відокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.

3. Терпимість до слабкості інших. Цей тип носить деякий зневажливий контекст. Це збігається з плюралізмом і пов’язане з виділенням привілеїв у системах поглядів та цінностей.

4. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму.

Отже, толерантність – це миролюбність, терпимість до етичних, релігійних, політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання можливості рівноправного існування «іншого». Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і в діях. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час терпіти несприятливі впливи. І на кінець – варто відмітити, що толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт».

Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються.

Тому будьмо добрішими! Будьмо терпимими!

Будьмо толерантними один до одного!

І буде всім нам щастя.

Як розпізнати суїцидальні наміри дитини?

Спеціалісти зазначають, що виявлення ризику суїциду серед дітей потребує регулярної уваги до них. Звісно, учитель не може щодня детально аналізувати кожного, тож починати слід із загальної оцінки ситуації. У разі найменших сумнівів аналіз слід поглиблювати. На першому етапі визначають усілякі несподівані або драматичні зміни в житті дитини, будь-які зміни в їхній поведінці, зокрема:

· втрата інтересу до звичних видів діяльності, недостатня життєва активність;

· будь­які раптові зміни в поведінці чи настрої (особливо ті, що віддаляють від звичного кола спілкування);

· раптове зниження успішності навчання, втрата інтересу до захоплень, хобі, спорту, школи;

· незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

· погана поведінка в навчальному закладі, агресивна поведінка;

· непритаманна непосидючість, неспокійність;

· прагнення того, щоб інші дали спокій, присутність інших спричиняє роздратування;

· незрозумілі (або такі, що часто повторюються) зникнення з дому і пропуски занять;

· споживання тютюну, алкогольних, наркотичних речовин;

· інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

У разі появи цих явищ слід уважніше придивитися до поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

Поведінкові ознаки:

· схильність до необміркованих учинків;

· розлучення з дорогими речами або грошима;

· придбання засобів для скоєння суїциду;

· підбиття підсумків, раптове упорядкування справ, приготування до смерті;

· нехтування зовнішнім виглядом;

· багаторазове звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;

· повторне прослуховування сумної музики й пісень;

· уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність, самоізоляція від родини та знайомих;

· зміна добового ритму (активність уночі та сон удень);

· збільшення або втрата апетиту;

· млявість та апатія;

· неможливість сконцентруватися й ухвалювати рішення, неуважність або розгубленість чи навпаки надмірна фіксація уваги на дрібницях.

Найпоширеніші словесні ознаки суїцидальної поведінки:

· висловлювання впевненості у безпорадності й залежності від інших, самозвинувачення;

· повільне, маловиразне мовлення;

· розпач і плач;

· прощання, розмови або жарти щодо бажання померти, безпосередні заяви на зразок: «Я розмірковую про самогубство», «Було б краще вмерти», «Я не хочу більше жити»; фрази на зразок: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», «Вони пошкодують, коли я піду»;

· повідомлення про конкретний план суїциду;

· подвійна оцінка значущих подій.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

· подвійність емоцій і почуттів, надмірна емоційність;

· почуття провини або відчуття невдачі, поразки, докори на свою адресу, низька самооцінка;

· безпорадність, безнадійність, переживання горя;

· ознаки депресії, почуття нудьги, втоми;

· надмірні побоювання або страхи.

Чинники ризику появи суїцидальної поведінки:

· висока конфліктність у спілкуванні, вербальна й фізична агресія;

· прагнення домінування або орієнтація на залежність;

· ізоляція підлітка в класі чи групі;

· неблагополучне сімейне оточення, раннє дорослішання;

· спадковий чинник, наявність в анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів;

· неадекватна самооцінка;

· переживання конфлікту, психотравмувальної ситуації, втрата членів сім’ї;

· імпульсивність, неадекватність реакцій;

· егоцентризм;

· алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя.

· Деякі з цих ознак мають «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи в житті молодої людини. Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану й актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства.

Рекомендації батькам та близьким дитини уразі підозри суїцидальних ознак

1. Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації необхідно ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких проявляється бажання дитини накласти на себе руки. Підліток може висловлювати бажання померти, коли щось відбувається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому те, що він просить, або не відпускають кудись). Те саме бажання він може виявити, коли батьки карають або неповнолітній намагається спонукати батьків відчувати провину, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим зі своєю метою. Батькам необхідно проаналізувати, коли підліток повторить подібне висловлювання або ж виявляє бажання померти в несподіваній ситуації (наприклад, коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів), як часто висловлюється бажання померти й за яких обставин. Іноді думки про самогубство, по суті, є спробою маніпуляції. Підлітку необхідно дати можливість висловити свої почуття та обговорити їх.

2. Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбачуваними, чи надходять як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити значущі ознаки небезпеки. Якщо вони помічають одразу декілька ознак — то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити, чому вона не повинна відчувати того, що відчуває. Саме це може лише посилити в підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб підліток сам пропонував альтернативні розв’язання своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або нерозв’язані питання, то краще звернутися до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги.

Рекомендації батькам, коли дитина виявляє суїцидальні тенденції або відчай

· Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

· дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дасть змогу налагодити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми й труднощі;

· важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину. Іноді найбільш дієвою є невербальна комунікація — жести, дотики тощо;

· говоріть із дитиною на рівних, не варто діяти, як учитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, адже це може відштовхнути дитину;

· зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

· не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте мовчання для того, аби краще подумати і вам, і дитині;

· виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;

· спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті проблеми;

· намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю;

· дайте можливість вашій дитині знайти власні відповіді навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;

· обійміть дитину, для гарного самопочуття необхідно обійматися не менше восьми разів на день;

· сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

· покажіть, що дитина вам не байдужа, дайте відчути, що вона бажана;

· якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч;

· якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття й любові тощо.

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також поліпшення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

Як скласти іспит

10 корисних порад від психологів

Шукайте допомоги: запитайте у вашого викладача або репетитора, як найефективніше підготуватися до іспиту та як поводитися на ньому.

Влаштовуйте собі короткі перерви під час підготовки до іспиту. Якщо ваш мозок утомився, він не зможе запам'ятати нічого.

Плануйте свій час.

Відведіть достатній час на сон; харчуйтеся розумно.

Займайтеся фізичними вправами — прогулюйтеся, бігайте, займайтеся спортом або будь-якою фізичною активністю, приємною вам.

Залишайтесь позитивно налаштованими — не думайте про майбутнє або про можливий провал.

Налаштуйтеся на перемогу й будьте готові зробити максимально від вас залежне.

Будьте пильні - якщо ви почуваєтесь нездоровим, поговоріть із кимось про своє занепокоєння.

Не будьте занадто розслабленим! Невеликий стрес навіть корисний, тому що змушує вас готуватися інтенсивніше.

Чиніть розумно — якщо обговорення іспиту з друзями засмучує вас — не робіть цього! Забудьте про складний іспит! Що минуло, того не змінити й не виправити!

Невелика фінальна порада. Якщо ви займаєтеся ввечері, не лягайте спати одразу після навчання. Ваш мозок і далі аналізуватиме інформацію й нескоро заспокоїться. Краще влаштуйте собі невелику вечірню прогулянку.

БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ

І НАВЧАННЯ ПІДЛІТКІВ

Без сумніву, дитина набуває впевненості в собі під впливом батьківської любові. Способи продемонструвати вашу любов до дітей можуть бути різноманітними. Говоріть частіше, що ви їх любите, обіймайте, цілуйте. Якщо ви вважаєте, що такі ласки доступні тільки дітям, ви глибоко помиляєтеся. Дорослі діти мають не меншу потребу в цьому. Це обґрунтоване побоювання, але є чимало способів показати їм свою любов! Частіше організовуйте виїзди на природу, на дачу, відвідування кафе і просто пішохідні прогулянки. Ви зможете перейнятися інтересами вашого сина або дочки, поділитися своїм життєвим досвідом. Це сприяє встановленню довірчих взаємин.

Долучайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе дітям відчути, що їм довіряють і цінують їх як серйозних партнерів.

Виявляйте глибоку цікавість до навчання ваших дітей. Допоможіть їм підготувати виступ або разом зробіть екскурсію складними математичними правилами. Успіх у навчанні та інших справах підніме батьківський авторитет в очах дітей. Ви станете їхніми героями. Намагайтеся помічати позитивні зміни в характері дитини, не забудьте висловити своє схвалення.

Проаналізуйте, як часто на запитання або прохання дитини ви відповідаєте: “Почекай, я зараз зайнятий (зайнята)”.

Коли ви уважні до дітей, вони розуміють, що ви цінуєте їх. А коли неуважні, вони наче чують: “ Я люблю тебе, але інші речі мені дорожчі. Не настільки ти і важливий”. Звичайно, є моменти, коли неможливо відкласти розпочате, і ви не можете поспілкуватися з дітьми. Але суть у тому, що є багато ситуацій, коли ви можете перерватися, якщо справді захочете. У таких випадках ваш вчинок допоможе дитині усвідомити: вона вам справді дорога. І коли трапиться, що ви не зможете задовольнити прохання дитини, ваша відмова не матиме негативного впливу. Як бачите, ми підійшли до такого висновку, що слово “ любов” пишеться так: ч-а-с.

І ще: не намагайтеся обдурити дитину! Можна обдурити шахрая, дурня, але дитину не обдуриш. Щоб стати героями, батькам не обов’язково бути ідеальними. Але від них потрібне смирення, терпіння і готовність учитися.

· Коли батьки пам’ятають про схвалення, любов, увагу, вчать відповідальності і виявляють батьківський авторитет, відбуваються дивні речі.

· Коли до дітей ставляться терпимо і справедливо, вони вчаться бути терпимими і справедливими до інших.

· Коли дітям навіюють впевненість у собі, вони вчаться бути спокійними й впевненими.

· Коли до дітей ставляться із замилуванням і похвалою, вони вчаться бачити хороше в інших.

· Коли діти живуть в атмосфері правдивості, вони дізнаються, що таке справедливість.

· Коли дорослі схвалюють вчинки дітей, діти вчаться цінувати себе.

· Коли діти відчувають беззастережну любов, вони вчаться шукати любов у світі.

На час карантину, батьки стають для дітей вчителями, вихователями, лікарями і друзями, тож багатьох цікавить питання як

Кілька простих порад для дітей та їх батьків, як безпечно користуватись Інтернетом, щоб не накликати на себе неприємностей.

ДІТЯМ

1. Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків, їхній номер телефону, назву й адресу школи, свої паролі.

2. Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це батьків.

3. Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в Інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозволу батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.

4. Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає послуги Інтернет.

5. Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви збираєтесь заходити.

6. Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці правила.

7.Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.

8.Не шкодити і не заважати іншим користувачам.

БАТЬКАМ

1. Підвищуйте власну комп’ютерну та інтернет-обізнаність. Щоб убезпечити свою дитину у мережі Ви маєте знати про інтернет, принаймні, не менше за неї.

2. Станьте для дитини порадником. Опановуйте інтернет разом. Повідомте дитині, що вона може звернутися до Вас у будь-якій ситуації. Якщо в інтернеті (у повідомленні електронної пошти, на сайті, форумі, чаті) щось не зрозуміло, хвилює або загрожує, дитина завжди має звертатися по допомогу до Вас. Інформація та послуги в інтернеті не завжди безпечні, тому перш ніж завантажувати, копіювати чи встановлювати будь-що з інтернету, дитина має порадитися з Вами. Навчіть перевіряти інформацію з мережі за допомогою додаткових запитів і звернення до перевірених джерел.

3. Станьте для своєї дитини другом у соціальних мережах, або попросіть близьких знайомих зробити це. Якщо Ваша дитина не бажає підтверджувати дружбу з Вами, попросіть Ваших друзів молодшого віку подружитися з нею у соціальних мережах. Ви завжди маєте знати, чим займається та з ким спілкується Ваша дитина у Мережі.

4. Встановіть на мобільному телефоні своєї дитини безкоштовну соціальну послугу «Батьківський контроль». Регулярно оновлюйте антивірус.

5. Створіть територію безпечного інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів. Запропонуйте дітям пізнавальні, цікаві та захоплюючі інтернет-ресурси. Щоб захистити дітей від ризиків віртуального світу, використовуйте поновлюваний список рекомендованих сайтів для дітей.

поєднати в собі ці всі ролі та знайти вільний час для себе.

Відповідаємо на питання:

Як не втратити контроль над дітьми під час карантину?

Під час карантину, оголюються всі ваші проблеми. Раніше ви могли від них втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки ви у чотирьох стінах. Це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.

Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.

Контроль потрібен хіба що за режимом. Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

Чим зайняти дітей, щоб знайти вільний час для себе?

Діти займають себе самі, якщо не заважати їхньому природному розвитку. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками.

Мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.

Я дуже рекомендую батькам спробувати пожити 2 тижні без мультиків. Дитина стане значно спокійнішою і навчиться розважати себе сама.

Як компенсувати дітям брак прогулянок?

Брак прогулянок компенсувати складно. Але такі умови диктує реальність. Можна відгородити частину кімнати (можливо, є балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки.

Прогулянок ніщо не замінить. Але співставивши ризики ми розуміємо, заради чого ми це робимо.

Що не потрібно робити батькам під час карантину?

Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.

Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Діти можуть відчувати шалену тривогу, але не ставити запитань. Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається. Є речі, про які краще промовчати. А є те, до чого варто підготувати.

Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д.

Як уберегти дітей від зараження та пояснити їм, що таке коронавірус?

Зі старшими дітьми можна бути відвертим. Але важливо видавати інформацію дозовано. Дітям точно не потрібен такий потік інформації, який мають дорослі. Спирайтесь на авторитетні джерела і контролюйте, що читають/дивляться діти. Деяка інформація може їх травмувати.

Малечі варто пояснити, що є такий вірус, який живе на дверних ручках, на підлозі, на руках та інших поверхнях. Але всі заходи безпеки повинні бути у формі гри, інакше буде складно: “Це ж весело: маска у мами, маска у тата і тобі одягнемо маску. Дивись, які ми схожі!” або “У тебе в руці сидить маленьке сонечко, яке дуже любить купатися. Тому треба купати його довго і з милом. Тоді воно буде щасливим” - найпростіші приклади. Пов’язуйте гру з улюбленими героями ваших дітей, зацікавлюйте їх, грайтеся разом.

Як підготуватися до ДПА під час карантину:

практичні та психологічні поради випускникам.

В епоху технологічних рішень перехід на дистанційний графік навчання не є проблемою. Але він досі викликає певні складнощі та незручності. Для одинадцятикласників карантин – це можливість, нарешті, приділяти час тому, що їм справді потрібно, – підготовці до ЗНО.

Важливо розуміти, що для успішного проходження зовнішнього незалежного оцінювання, окрім знань, майбутнім абітурієнтам потрібен також психологічний спокій і чіткий алгоритм підготовки до іспитів. Про все це сьогодні і поговоримо.

І почнемо з практичних порад для ефективної підготовки до ЗНО:

1. Визначте графік навчання. Наприклад, визначте, що кожного тижня ви 2-3 рази працюєте над підготовкою до тестів. На кожен предмет бажано виділяти хоча б 1 годину. А краще – 2, тому що саме стільки виділяється на вирішення завдань на ЗНО. Таким чином, ви потренуєтесь виконувати завдання у невеликий проміжок часу.

2.Заведіть зошит із записами. Заведіть для підготовки до ЗНО окремий зошит, в якому ведіть записи з кожної теми. Продумайте структуру, щоб ви орієнтувалися, де записи з кожної теми. Найважливіші факти виділяйте або навіть зробіть для них окремі записи (в кінці зошита, в окремому блокноті).

3.Робіть упор на практичні завдання. Вивчивши якусь тему чи розділ, одразу переходьте до розв’язання тестів чи задач. Якщо ви зможете успішно застосувати отримані знання, то вони запам’ятаються набагато краще.

4.Виділіть час на повторення та пробне тестування. Після вивчення всіх тем, вже ближче до самого ЗНО, присвятіть 2-3 тижні повторенню всього матеріалу. Тема за темою пройдіть повторно теорію та практику.

5.Візьміть завдання з ЗНО минулих років та виконайте його повністю. Це потрібно обов’язково зробити 2-3 рази, щоб звикнути до специфіки тесту.

Однак, готуватися до іспитів варто не тільки вивчаючи та опрацьовуючи тони матеріалів з підручників. Важливо підготувати себе до цього важливого періоду також пихологічно.

Ось кілька психологічних порад, які зможуть вам в цьому допомогти:

1.Не скорочуйте час на сон. Якщо ви будете спати менше, ніж потрібно вашому організму, це приведе до зниження продуктивності інтелектуальної діяльності, і ви не зможете компенсувати ці втрати, навіть доклавши героїчних зусиль

2.Залишайте час на короткий відпочинок. Ви засвоїте більше інформації, якщо під час підготовки будете робити короткі перерви. Їх можна використати для прогулянок, занять спортом, спілкування з товаришами.

3.Якщо є така можливість, об’єднайтесь з однокласниками в групу з 3-4 осіб. Розподіліть між собою питання, які кожен буде готувати. Потім, коли ви зустрінетесь, обміняйтесь інформацією, це ефективніше і цікавіше ніж підготовка на самоті.

4.Налаштовуйте себе на успіх. Коли людина програмує себе на невдачу, посилюється тривога, внаслідок чого погіршується настрій, зникає бажання готуватися до екзамену.

5.Не забувайте, що впевненість у собі приходить з усвідомлення того, що ви добре підготувалися і вмієте роботи все, що вимагається програмою. Зосередитися потрібно не на відчутті тривоги, а на змісті своєї роботи. Це допоможе заспокоїтися і отримати гарний результат.

І ось, настав день Х, а точніше – день ЗНО. Ловіть короткий алгорим дій, щоб він пройшов якомога успішніше:

1.В день іспиту прокиньтесь трохи раніше, ніж звичайно, коротка зарядка, легкий сніданок допоможуть вам бути енергійним і бадьорим. Пам’ятайте, що певний рівень хвилювання є нормальним і може допомогти мобілізувати ваші інтелектуальні ресурси. Якщо хвилювання здається вам надмірним, глибоко вдихніть і уявіть собі, що негативні емоції ви видихаєте разом з повітрям. Ця вправа допоможе заспокоїтися та налаштуватися на робочий стан.

2.Уважно слухайте вказівки організаторів. Уважно слухайте вказівки організаторів про те, як правильно заповнити бланк. Якщо хочете щось спитати, не вигукуйте з місця, а підніміть руку.

3.Почніть з розв’язання легких завдань. Не намагайтеся розв’язувати завдання по порядку. Прочитайте всі завдання та виберіть з них ті, відповіді на які Ви знаєте та відповідайте на них. Відповідаючи на легкі питання, Ви заспокоїтесь і до Вас повернеться впевненість у собі. Вам буде легше зосередитися на складних питаннях.

4.Дуже уважно читайте завдання до кінця. Не намагайтеся зрозуміти, що від Вас вимагають по перших фразах. Ви ризикуєте «додумати» завдання, а значить, невірно його розв’язати. Якщо Вам потрапило питання, відповідь на яке Ви не знаєте, дійте шляхом логічного виключення. Коли Ви виключите варіанти, які точно не підходять, у Вас залишиться менше варіантів, з яких потрібно вибрати вірну відповідь, а це вже простіше. Зверніть увагу на те, що завдання може мати декілька вірних відповідей.

5.Перевіряйте написане. Слідкуйте за помилками та правильністю розставлених знаків.

Дотримуючись цих, на перший погляд, простих правил ви з легкістю впораєтесь з іспитами і станете ще на крок ближче до омріяного студентського життя. Хай щастить!

Дити в ітернеті: реальні загрози віртуального світу

З кожним роком кількість користувачів всесвітньої мережі неухильно зростає. Інтернет-технології вже стали невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. Нікого не дивує те, що в 3 роки малюки самостійно дивляться мультики на YouTube, а першокласники шукають необхідну інформацію за допомогою Google.

Та більшість дітей не володіють інформацією про небезпеку Інтернету й не мають сформованих навичок онлайн-культури.

Які існують ризики перебування в глобальній мережі? Чому малюків так приваблює Інтернет? Як вберегти свою дитину від небезпеки кіберпростору?

Пропонуємо розібратися разом.

Навіщо дітям Інтернет?

У світі сучасних технологій діти про можливості глобальної мережі дізнаються значно раніше за своїх батьків. Невміння орієнтуватися в онлайн-просторі навіть порівнюють із невмінням писати та читати. На тлі стабільно високого рівня користування Інтернетом серед дітей віком 11-17 років сьогодні зростає число користувачів молодшого шкільного віку (6-10 років).

Серед основних потреб, що спонукають дітей перебувати в кіберпросторі, є:

1. Пошук інформації — в Інтернеті можна знайти практично все (відповіді на шкільні завдання, новини, ресурси для хобі).

2. Розваги — у віртуальному просторі діти грають в онлайн-ігри, слухають музику, дивляться фільми й відеоролики.

3. Спілкування — ця потреба яскраво проявляється в підлітковому віці: діти знайомляться й шукають нових друзів у соціальних мережах, чатах, беруть участь у дискусіях і віртуальних форумах.

До того ж, на сьогоднішній день Інтернет став потужним засобом навчання. Мережеві освітні ресурси допомагають дітям прискорити й оптимізувати навчальний процес, підвищують його якість завдяки максимальній структурованості та цікавій формі викладення матеріалу.

Але обізнаність дітей, та й більшості дорослих, щодо безпеки в кіберпросторі залишається дуже низькою.

З якими небезпечними речами стикаються діти в Інтернеті?

Серед безлічі загроз фахівці в області безпеки в онлайн-просторі відзначають такі:

1. Тематичні загрози:

• порнографія;

• пропаганда насильства й наркотиків;

• реклама тютюну й алкоголю;

• нецензурні тексти.

2. Порушення безпеки:

• віруси; небажана пошта — спам;

• онлайн-шахрайство («Передзвони мені» тощо);

• збирання та розголошення приватної інформації.

3.Комунікаційні ризики:

• небезпечні контакти;

• кіберпереслідування;

• погрози.

Потрібно розуміти, що через відсутність достатнього досвіду діти ще не можуть реально оцінювати рівень достовірності й безпеки інформації, яка знаходиться в Інтернет-просторі.

До того ж, у віртуальному світі знімаються заборони та обмеження морально-етичного й соціального характеру (насилля, руйнування, правові норми, що діють у реальності).

Небезпека всесвітньої мережі виявляється й у виникненні Інтернет-залежності — сучасної хвороби, за якої виникає нав’язливе бажання постійно перебувати в онлайн-просторі.

При надмірному захопленні Інтернетом чи онлайн-іграми батькам варто знайти альтернативу віртуальним інтересам дитини (гуртки, хобі, догляд за домашніми улюбленцями тощо) й перемкнути її увагу на досягнення успіхів у реальному житті.

Хто має навчати дітей безпечно та правильно користуватися Інтернетом?

Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в світі, й віртуальний простір не має бути винятком. Батькам варто приділяти серйозну увагу онлайн-вихованню малюків й підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.

В рамках Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України, за підтримки компанії «Київстар», було встановлено, що:

• батьки лише в 24% випадків запитують дітей, які саме сайти вони відвідують у мобільному Інтернеті;

• користуванням стаціонарного онлайн-простору дітьми цікавляться 57% батьків;

• при цьому лише 5 % батьків цікавляться детальною інформацією щодо змісту сайтів, які діти відвідують у мобільному Інтернеті, і 30% - у стаціонарному.

Тому вихователі й вчителі мають проводити освітню роботу серед батьків для сприяння онлайн-безпеці підростаючого покоління.

Як захистити дитину в Інтернет-просторі?

Експерти рекомендують батькам такі поради:

1. Створити спеціальне робоче середовище для дитини. Комп’ютер найкраще розмістити в загальній кімнаті, щоб дитина не залишалася наодинці з Інтернетом та змогла, в разі потреби, запитати вашої поради.

2. Для того, щоб діти не стали залежними від комп’ютера, варто обмежувати їхнє перебування у віртуальному світі за допомогою звичайного таймера. Але заздалегідь обговоріть з дитиною тривалість перебування в Інтернеті, щоб уникнути можливих конфліктних ситуацій.

• Існують часові норми перебування за комп’ютером для дітей різного віку, визначені Міністерством охорони здоров’я України. Згідно з ними неперервне перебування за комп’ютером упродовж доби не повинно перевищувати:

o 10 хв для 1-2 класу;

o 15 хв для 3-5 класу;

o 20 хв для 6-7 класу;

o 30 хв для 8-10 класу.

• Загальний час використання комп’ютера з рідкокристалічним монітором має обмежуватися:

o 30-45 хв на тиждень для першокласників;

o 2 год на тиждень для 2-6 класів (але не більше 1 год на добу);

o 2,5 год на тиждень для 7-9 класів (але не більше 1 год на добу);

o 7 год на тиждень для старшокласників.

3. Використовуйте технічні засоби захисту:

• функції батьківського контролю в операційній системі;

• антивірус;

• спамфільтр.

4. Створіть «Сімейні Інтернет-правила» та роз’ясніть причини необхідності їх дотримання. Якщо ви зацікавлені в тому, аби ваша дитина навчалася не на власних помилках, частіше обговорюйте теми, пов’язані з віртуальним світом.

5. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті та не повідомляти конфіденційні дані.

6. Поясніть небезпеку безкоштовного публічного Wi-Fi (ці мережі можуть робити доступними дані вашого пристрою) та розмов з незнайомцями в мережі.

7. Цікавтеся віртуальним життям вашої дитини та не ігноруйте питання, що від неї надходять. Привчайте дитину ділитися з вами враженнями про відвідування Інтернету та розповідати про те, що викликало в неї хвилювання.

Як комп’ютер може допомогти вам підвищити Інтернет-безпеку?

Надійними помічниками для батьків, які хочуть бути впевненими в безпеці своїх дітей у кіберпросторі, є програми «батьківського контролю». За допомогою них ви самостійно зможете зробити всі необхідні налаштування комп’ютера:

1.Обмеження часу проведеного дитиною за комп’ютером — якщо час вийшов, а діти працюють, відбувається автоматичний вихід із системи. Годинники доступу можна встановлювати для кожного дня тижня.

2.Обмеження активності дітей в Інтернеті — можна вибрати сайти, виходячи з віку дитини, заборонити або дозволити завантаження файлів. Веб-фільтр оцінює контент сайтів і може блокувати ті з них, вміст яких визначено як небажаний. Блокуються також рекламні банери та посилання на небажану інформацію.

3. Встановлення заборони на доступ дітей до окремих ігор — ви можете визначити, які ігри є дозволеними, а до яких дитині доступ заборонено.

4. Обмеження кола людей, з якими діти можуть спілкуватися, — можна також обмежити доступ до електронної пошти та обміну миттєвими повідомленнями, дозволивши спілкування тільки зі схваленими контактами.

5. Надання старшим дітям більшої відповідальності — для батьків, які готові довірити своїм дітям відповідальність за перебування в Інтернеті, є параметр, який дозволяє отримувати доступ до всіх сайтів, але повідомляє про відвідування потенційно неприпустимих. Підлітки будуть знати, що ви дізнаєтеся про відвідування таких сайтів.

Які існують рекомендації щодо перебування в Інтернеті для дітей різних вікових груп?

Щоб забезпечити захист дитини в мережі, треба розуміти її вікові особливості, що впливають на поведінку у віртуальному світі.

Чим молодшою є дитина, тим більше уваги слід приділяти спільному використанню Інтернету. З підвищенням рівня самоконтролю дитини поступово знижується потреба в батьківському контролі.

Якщо вашій дитині від 5 до 7 років, пам’ятайте, що:

1. Провідною діяльністю дошкільників є гра. Саме тому діти дуже люблять грати, зокрема, в онлайн-ігри. Та батькам слід контролювати, аби частка розважальних ігор в онлайн-просторі не перевищувала розвивальні та навчальні.

2. Цей віковий період є найважливішим для вивчення правил поведінки в мережі. При цьому потрібно розуміти, що, незважаючи на знання певних правил, діти можуть порушувати їх, тому необхідність батьківського контролю для дітей дошкільного віку дуже висока.

3. Маленькі діти повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів.

Якщо вашій дитині від 8 до 10 років, пам’ятайте, що:

1. Діти цього віку прагнуть самостійно досліджувати навколишній світ, задовольняючи інтерес до пізнання, зокрема й за допомогою Інтернету.

2. Враховуючи вік дитини, контроль за її діяльністю в глобальній мережі має бути досить високим.

3. У цьому віці дитина легше засвоює складний навчальний матеріал. Допомогти тут може використання навчальних і розвиваючих онлайн-завдань.

Якщо вашій дитині від 11 до 14 років, пам’ятайте, що:

1. Мотивами, які домінують у поведінці дітей молодшого підліткового віку, є: прагнення самостійності та визнання друзів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків.

2.У даний період особливу зацікавленість викликають інтернет-ресурси, що дають змогу підлітку спілкуватися з реальними та віртуальними знайомими.

• Поясніть, що в Інтернеті, крім звичайних людей, можуть знаходитися авантюристи та злочинці, які здатні використати її особисті дані для злочинних дій.

• Розкажіть дитині, що зустрічатися з віртуальними знайомими оффлайн може бути небезпечним (краще навести приклад іншої дитини, тому що підлітки до інформації від батьків ставляться критично).

• Спонукайте дитину розповідати вам про своїх знайомих в мережі та обговорюйте з нею питання, що її зацікавили.

3. Діти 11-14 років вже прагнуть самостійності, тому дуже важливо навчити їх комп’ютерній грамотності, адже вони можуть користуватися Інтернетом у школі, інтернет-кафе чи в друзів, де зовнішній контроль відсутній.

4. Необхідно розвивати внутрішній контроль дитини й привчати її до відповідальної поведінки в онлайн-просторі з метою особистої безпеки.

• За словами американської дослідниці Парі Афтаб, що займається питаннями безпеки дітей в Інтернеті, кращий фільтр, який може дійсно захистити в мережі та розв’язати багато інших проблем, — в голові в самої дитини, а дорослим лише потрібно допомогти налаштувати його.

5. Надто суворе контролювання з боку дорослих може викликати негативну реакцію дитини й стати причиною приховування нею діяльності в глобальній мережі.

Тому одна з найважливіших умов безпеки дитини в Інтернеті — довіра між нею та батьками. Якщо її сформовано й дитина знає, що можна з будь-яким запитанням та проблемою звернутися до мами або тата, вона не шукатиме інформацію деінде.

Звісно, загрози, які постають перед дітьми при підключенні до всесвітньої мережі, є серйозними, але було б недоцільним повністю заборонити дітям вихід в Інтернет.

Батькам варто пам’ятати, що онлайн-простір є цінним ресурсом із великою кількістю захоплюючої та навчальної інформації для розвитку малюка. А для того, щоб перебування наших дітей в мережі Інтернет було безпечним, ми маємо ознайомити їх з можливими ризиками й забезпечити необхідний захист.

СНІД. Як від нього уберегтися?

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини.

Як можна заразитися ВІЛ?

Зараження можливе лише у випадку, коли кров, сперма та грудне молоко людини, зараженої ВІЛ, потрапляє у кров іншої людини. ВІЛ міститься практично в усіх біологічних рідинах зараженого організму, але в різних концентраціях. Найбільша його кількість визначається в крові, спермі, виділеннях статевих органів жінки і грудному молоці. Тому найпоширенішим способом зараження ВІЛ є статевий акт без презерватива, коли через мікротравми слизової оболонки статевих органів чоловіка чи жінки вірус проникає в організм людини.

Особливо небезпечними є:

анальні сексуальні контакти, оскільки слизова оболонка кишечника дуже легко травмується;

статеві зносини під час менструації;

статеві зносини між партнерами із запальними захворюваннями статевих органів.

Небезпека зараження існує при використанні шприців для введення наркотиків шляхом ін’єкцій. Вірус може передаватися від зараженої матері до дитини під час годування, вагітності, пологів.

Якими шляхами ВІЛ не передається?

До цього часу не відомо жодного випадку зараження ВІЛ через сечу, кал, слину, сльози: у цих виділеннях організму інфікованої людини ВІЛ міститься в кількостях, недостатніх для зараження іншої людини. Отже, немає ніякої небезпеки зараження при рукостисканні, обніманні, поглажуванні та поцілунках, так само як нічого не загрожує людині, коли носій вірусу кашляє або чхає в її сторону. Тарілки, стакани, ножі та ложки, телефони, дверні ручки, якими користується носій ВІЛ чи хворі на СНІД, не є небезпечними. Робота чи спільне проживання із зараженими людьми, догляд за ними не пов’язані з якою-небудь небезпекою.

Як боротися з ВІЛ?

ВІЛ сам по собі є дуже непомітним вірусом. Він швидко гине під дією простих дезинфікуючих речовин: спирту, хлораміну, а також високої температури (кип’ятіння миттєво вбиває ВІЛ). Тому елементарні гігієнічні засоби як вдома, так і в медичних закладах легко його знешкоджують. Але, якщо ВІЛ потрапляє в організм, знешкодити його там уже неможливо: на сьогоднішній день ще не існує ліків, за допомогою яких можна було б убити чи вивести ВІЛ з організму, або вакцини, яка б могла запобігти розвитку захворювання чи потрапляння ВІЛ в організм.

Куди слід звернутися для обстеження на ВІЛ?

Обстеження на наявність ВІЛ найкраще пройти в кабінеті довіри (чи анонімного обстеження). Такі кабінети створені в кожному обласному центрі України та в багатьох великих містах. Його адресу можна дізнатися через телефонну довідкову службу або в будь-якому медичному закладі. Прийом у таких кабінетах ведеться анонімно й на умовах довіри, тобто збереження таємниці одержаних від вас відомостей.

Як уберегти себе від зараження ВІЛ?

На сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика.

Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів, постійно опиняються в ситуаціях, пов’язаних з високим ризиком зараження ВІЛ. Тому, якщо ви усвідомили цю загрозу та її наслідки для себе, рекомендуємо вжити всіх необхідних застережливих заходів, вдаючись до безпечних форм сексуальних контактів.

Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить донепоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Анкета на визначення комп’ютерної та інтернет-залежності.

Відповіді даються за п’ятибальною шкалою: 1 – дуже рідко, 2 – іноді, 3 – часто, 4 – дуже часто, 5 – завжди

1. Як часто Ви виявляєте, що затрималися в мережі довше, ніж задумували?

2. Як часто Ви закидаєте свої домашні обов’язки, щоб провести більше часу в мережі?

3. Як часто Ви користуєтесь Інтернетом?

4. Як часто Ви будуєте нові відносини з друзями по мережі?

5. Як часто Ваші батьки скаржаться з приводу кількості часу, що Ви проводите в мережі?

6 . Як часто через час, проведений в мережі страждає Ваша освіта чи робота?

7 . Як часто Ви перевіряєте електронну пошту або соц.мережі, перш ніж зайнятися чимось іншим?

8. Як часто страждає Ваша ефективність або продуктивність в роботі через використання Інтернету?

9 . Як часто Ви приховуєте або обманюєте, якщо Вас запитують про те, що Ви робили в мережі?

10 . Як часто Ви відсуваєте на другий план неприємні думки про своє життя , замінюючи їх заспокійливими думками про Інтернет?

11. Як часто Ви відчуваєте приємне передчуття від майбутнього виходу в мережу?

12. Чи боїтеся Ви, що життя без Інтернету стане нудним і порожнім?(на скільки балів від 1 до 5)

13. Як часто Ви роздратовані, кричите, якщо щось відриває Вас, коли Ви знаходитесь в мережі?

14 . Як часто Ви втрачаєте сон, коли пізно перебуваєте в мережі?

15. Як часто Ви відчуваєте, що поглинені Інтернетом, коли не перебуваєте в мережі , або уявляєте, що Ви там?

16 . Як часто Ви кажете слова «ще пару хвилин …» , коли перебуваєте в мережі?

17. Як часто Ви намагаєтеся безуспішно урізати час перебування в мережі?

18 . Як часто Ви намагаєтеся приховати кількість часу перебування в мережі?

19 . Як часто Ви віддаєте перевагу перебувати в мережі замість того, щоб зустрітися з людьми?

20 . Як часто Ви відчуваєте пригніченість, поганий настрій, нервуєте, коли Ви не в мережі, що незабаром зникає, варто Вам вийти в Інтернет?

При сумі балів 40-69 варто враховувати серйозний вплив Інтернету на ваше життя.

При сумі балів 75 і вище, у Вас з високою часткою ймовірності розвинена комп’ютерна залежність і Вам необхідна допомога фахівця.

50 соціальних навичок, яким потрібно навчити кожну дитину

Дитина – частина соціуму. Навіть якщо дитина часто мовчазна, відрізняється дуже спокійним характером, вона все одно щоденно контактує з однолітками, є частиною колективу, комунікує з дорослими людьми. Які соціальні навички потрібно прививати дитині, аби вона не лише комфортно, але й безпечно почувалася в соціумі?

Стосунки з однолітками

1. Вміти самостійно залагоджувати конфлікти з однолітками.

2. Вміти радіти за успіхи інших.

3. Вміти співчувати.

4. Спокійно приймати критику на свою адресу.

5. Знати, що таке особистий простір іншої людини.

6. Навчитися просити вибачення.

7. Правильно реагувати на відповідь «НІ».

8. Не перебивати співрозмовника.

9. Не нахвалювати себе в присутності однолітків.

10. Не зловтішатися з чужих невдач.

11. Навчитися дружити.

12. Звертатися до інших по імені, з повагою, намагатися не вживати прізвизька.

13. Вміти не робити висновки про людину лише по її зовнішньому вигляду.

14. Розуміти, що всі люди – різні (знати про різницю національностей, віросповідання, мов тощо).

15. Вміти поступатися, йти на компроміси.

16. Не ігнорувати бажання інших.

17. Не вважати захоплення інших дурницями.

18. Уміти слухати та бути уважним до розповіді співрозмовника.

Соціальні навички в школі

19. Проявляти терпіння, вміти чекати (терпляче стояти в черзі, сидіти спокійно до дзвоника на перерву тощо).

20. Завжди доводити свою думку до кінця, вміти завершувати розповідь.

21. Спілкуватися в колективі.

22. Не боятися висловлювати ідеї, власне бачення.

Власні досягнення

23. Жити за щоденним режимом.

24. Не цуратися праці руками.

25. Чітко розуміти, що кожен вчинок завжди має свої наслідки.

26. Вміти відповідати за погані вчинки.

27. Вчитися сміливо казати правду.

28. Знати, що таке практичність.

29. Вміти планувати власний день.

30. Знати про корисні та шкідливі звички.

31. Ознайомитися з грішми, самостійно робити перші покупки, навчитися відповідально поводитися з грошима.

32. Проявляти любов, піклування до тварин.

33. Обрати для себе хобі.

Спілкування з дорослими, сім’єю

34. Проявляти повагу до дорослих.

35. Першою вітатися з дорослою людиною.

36. Знати про свої домашні обов’язки.

37. Знати про родинні свята (дні народження родичів, важливі сімейні дати).

38. Не соромитися просити про допомогу.

39. Бути обізнаним у правилах спілкування з незнайомими людьми (йдеться не лише про ввічливість, але й власну безпеку – знати про педофілів, грабіжників тощо).

40. Вміти озвучити, які емоції переживає зараз.

41. Уміти чітко розповідати батькам, як пройшов день.

42. Розуміти реакцію людей по жестах, міміці.

43. Виконувати доручення батьків.

44. Розуміти, що погані вчинки завдають болю іншим людям.

45. Розуміти, що біль може бути фізичним та душевним.

46. Контролювати свою поведінку в громадських місцях.

47. Допомагати людям похилого віку.

48. Завжди повідомляти батькам про свої плани.

49. Розуміти, яка інформація є сімейною і не потребує розголошування серед друзів.

50. Уміти поважати чужу працю

Як підвищити навчальну мотивацію дитини:

 10 порад від психолога

Небажання дитини вчитися турбує багатьох батьків. Хтось стикається з цією проблемою зрідка, декому доводиться систематично боротися з відсутністю інтересу школяра до навчання.

Тому сьогодні з’ясовуємо, як батьки можуть допомогти дитині підвищити навчальну мотивацію. І для початку визначимося з тим, що мають на увазі психологи, використовуючи цей психологічний термін.

Що таке мотивація?

Мотивація (з лат. «movere» — «рухати») — це бажання і готовність людини щось робити. Це те, що рухає нас, спонукає виконувати певні завдання і йти до поставленої мети

В процесі навчання ключове значення мають два види мотивації — внутрішня і зовнішня.

1) В основі внутрішньої навчальної мотивації лежить пізнавальний інтерес, прагнення дитини отримувати нові знання і навички.

2) Зовнішня навчальна мотивація зумовлюється зовнішніми чинниками, наприклад, заохоченням з боку дорослих (дозвіл пограти за комп’ютером після виконання домашніх завдань, обіцянка купити іграшку/дорогий гаджет, якщо в табелі будуть гарні оцінки). Але, як правило, цей вид мотивації короткостроковий і ненадійний. Адже, коли дитина досягне обіцяного, вона перестане вчитися. Тобто для того, щоб дитина продовжувала навчання, батькам доведеться знаходити нову приманку.

Тому дуже важливо формувати і підтримувати саме внутрішню мотивацію до навчання, пізнавальний інтерес дитини. Як це зробити — дізнаємося в експертів.

Як допомогти дитині підвищити мотивацію до навчання?

1. З’ясувати причини, чому дитина відмовляється вчитися

Часто на заваді бажанню вчитися стоїть перевтома, конфлікт з однокласниками чи сварки в родині. Усунувши ці фактори і створивши сприятливу атмосферу в родині, ми зробимо суттєвий крок до підвищення інтересу дитини до навчання.

Якщо причина лежить глибше або ви не можете її знайти, варто проконсультуватися з психологом, який допоможе розібратися в ситуації, що виникла і, можливо, дасть конкретні поради.

До прикладу:

«Якщо дитина не впевнена в собі та своїх силах — підтримайте її, нагадайте час, коли все вдавалось, підкажіть, як зробити швидше та якісніше, давайте підказки, хваліть за успіхи, будьте поряд і будьте опорою.»

2. Підтримувати допитливість

Насамперед дуже важливо не задушити витоки внутрішньої мотивації, коли маленька дитина намагається пізнавати й досліджувати світ, ставить батькам багато запитань.

Якщо загасити цю природну дитячу допитливість («Не лізь!», «Не заважай!», «Відчепись!»), потім, у шкільні роки, змінити це буде дуже важко. А детально й терпляче відповідаючи на всі запитання дитини, ви формуєте в неї установку, що процес пізнання нового — це цікаво, і що ви, як батьки, це заохочуєте.

Школа — це місце, де дитина проводить більшу частину свого життя, і від того, як організоване в ній навчання значно залежить і мотивація дитини.

І не забувайте показувати позитивне ставлення до школи і навчального процесу, адже дитина має бачити, що батьки високо оцінюють роль освіти. Будьте обережні у висловлюваннях про педагогів і предмети.

Спробуйте також зацікавити школяра незвичайною подачею матеріалу. Відеоуроки, віртуальні курси, екскурсії, подорожі, інтелектуальні ігри та квести — все це може доповнювати шкільне навчання і дозволяє отримувати задоволення від здобуття знань і особистих відкриттів.

Нехай дитина шукає інформацію там, де їй цікаво, де її щось може захопити, де вона може порівняти інформацію. І ніколи не привчайте дитину до одного джерела. Привчайте своїх дітей до десяти джерел: «Пошукай інформацію в десяти джерелах, подумай, потім оброби і видай мені своє розуміння суті процесу.

3. Враховувати індивідуальні особливості дитини, її вподобання

Рекомендую батькам стежити за тим, куди тягнеться природна мотивація дитини, що її цікавить. Дитина має відчувати себе повноцінним учасником навчального процесу, до думок і почуттів якого прислухаються, а не ігнорують. Дозволяйте дитині змінювати свої уподобання та захоплення, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності.

Допомагайте школяру знайти зв’язок між навчанням у школі і його інтересами. Наприклад, підліток, який хоче займатися астрономією, має знати, що для цього йому потрібно вивчати математику і фізику.

Якщо дитині з якихось причин нецікавий або складний конкретний предмет, його можна спробувати вивчати, поєднавши з поточними захопленнями. Скажімо, дитина любить певні фільми, але ненавидить англійську. Можна пояснити, що справжній сенс того, про що говорять її улюблені герої, можна зрозуміти тільки мовою оригіналу. І запропонуйте спробувати такий варіант перегляду фільму.

4. Допомогти дитині сформувати навички навчальної діяльності

Навчіть дитину вчитися, допоможіть опанувати вміння знаходити, запам’ятовувати, застосовувати знання. Розвивайте критичне мислення дитини, привчайте до самоконтролю.

Батьки не завжди зможуть контролювати навчальний процес. А якщо мова йде про підлітка, то контроль і зовсім може бути відсутнім.

Допоможіть дитині навчитися правильно розподіляти свій час і навантаження, адже під час підготовки доводиться на якісь завдання і предмети виділяти більше часу, на якісь — менше. Це допоможе школяру стати більш організованим і продуктивним.

5. Давати простір для самостійності та креативності.

Психотерапевт Вікторія Горбунова радить батькам створювати умови, за яких дитина може зробити завдання сама і допомагати тільки, коли вона попросить.

Важливо створити для дитини зону розвитку, а не робити за неї те, що вона може (хоч і з труднощами) виконати сама. Наприклад, не варто показувати, як вирішувати задачу, виконуючи її замість дитини. Краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. Цей процес триваліший, але більш правильний.

Також дозволяйте дитині проявляти творчість, експериментувати. Не наполягайте на зразку, приймайте різні варіанти дій та рішень.

6. Створювати ситуації, в яких помилки є нормою, частиною процесу засвоєння знань (частиною досвіду, гри, необхідною умовою для того, щоб навчитися)

Вчіть дитину перетворювати будь-яку помилку в засіб розвитку, а не привід для звинувачень. Адже коли ми сваримо дитину за помилки, в неї з’являється страх невдачі, що може стати першим кроком на шляху до демотивації.

7. Хвалити дитину за її зусилля

Дитині важливо знати, що всі її зусилля помічаються батьками. Але хвалити теж треба вміти правильно.

Пояснюю: «Недостатньо просто сказати дитині: „Молодець!“. Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо відзначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.»

8. Не критикувати, не порівнювати з іншими

Замість того, щоб допомогти, батьки часто сварять дитину за погані оцінки або ставлять у приклад інших, більш успішних дітей. Світлана Ройз стверджує, що така поведінка — найгірша помилка батьків. Адже дитина починає думати, що в центрі вашої уваги — лише її досягнення, а не вона сама. До того ж, порівнюючи дитину з іншими, ми підриваємо її самооцінку і змушуємо думати, що вона гірша за інших.

9. Підтримувати під час невдач

У випадку невдачі проявіть свою любов і розуміння: «Орієнтуйте дитину на пошук виходу, давайте емоційну підтримку без докорів та фраз на кшталт «Тебе ж попереджали!»), а ще — діліться власним досвідом невдач та способів впоратися з ними («Я теж переживав подібне...»).

• Якщо дитина відстала від навчального процесу чи не може розібратися в якійсь темі, допоможіть їй (якщо знаєте цю тему і можете пояснювати спокійно) або знайдіть репетитора, який зможе якісно пояснити теми і зацікавити дитину предметом. Важливо, щоб дитині було цікаво і вона вловила момент «Я зрозумів! Я розібрався! Я можу далі рухатися сам».

10. Дозувати навантаження

Обов’язково дотримуйтеся балансу між навчанням і відпочинком дитини. Не допускайте надмірного навантаження, оскільки саме воно часто стає причиною спаду інтересу до процесу отримання знань.

• Пам’ятайте, що дитина фізично не зможе приділяти достатньо часу навчанню, якщо її день буде розписаний по хвилинах і вона не зможе відпочивати від занять.

Тому подбайте про те, щоб школяр мав достатньо часу для відпочинку, захоплень і спілкування з друзями.

І наостанок: не вимагайте від дитини занадто багато і не очікуйте негайних змін. Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але, якщо послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації дитини, то неодмінно буде результат. Вірте в свою дитину, створіть сприятливе середовище для розвитку її здібностей, і вона здивує вас. Бажаємо успіхів!